Ковальчук Тарас

Оленка Степанівна Бондаренко вже шість років працювала офіціанткою у кавʼярні «Біля мосту».

Ворота дачного будинку Дяченків відчинилися не просто так вони скрипіли так, наче хтоcь розбудив стару історію.

Межі терпіння Чого це ти, мов хмара, сунеш? З Мирославою посварився? підколов Іван друга, уважно роздивляючись

Останній пасажир автобуса Ліхтарик був маленький, не більший за вказівний палець, на плетеному шнурочку.

Полюнь, ти зібралась чи ні? Я ж на уроки спізнюся! Оленка струсонула останню сорочку Тарасика і повісила

Боже, ти зараз посмеёшся! Представь, вон та сусідка, Олеся, що за хвірткою, ночами тягала мій перегній мішками.

Фальшива краса Та цього не може бути! Серйозно, розійшлися? Не вірю! Оксана так здивовано подивилась

Крок до рушника Світлана стояла перед великим дзеркалом у своїй кімнаті й не могла намилуватися собою.

Залишилась одна За вікном уже згущаються сутінки, а мами все немає. Олеся, обертаючи маленькі коліщата

«Вона прокидалася о 6-й ранку і готувала смузі з селери» мені 53, я три місяці прожив із 35-річною, й