ЖИТТЯ

Бабуся замінила всю сім’ю!

– Бабусю, ну, приляж, відпочинь, я все зроблю сама! – прохала бабусю Оленка.

– Тобі до екзамену завтрашнього готуватися потрібно, так ти не встигнеш, а я тобі допоможу, ти за мене не переживай. Зараз я швиденько домию посуд, а ти йди готуватися – не могла вгомонитися бабуся, посміхаючись та підморгуючи.

– Невже той екзамен такий важливий? Чи ти мене любити перестанеш, якщо я його погано здам? – жартує внучка.

Реклама

– Ой, ну тебе, йди вже вчитися, люба! – сказала бабуся й поцілувала її у щічку.
***

– Бабусю, тут така справа… Мама телефонувала, просила, щоб ти їй грошей позичила. У неї там якась заборгованість по кредитах, і якщо вона ще кілька днів не заплатить, то будуть великі штрафи, – говорила дівчинка дивлячись у підлогу, бо їй знову було соромно за маму.

– Ой, твоя мама завжди буде перекладати свою відповідальність на нас з тобою? Що ж, у неї ж є «кавалер», то нехай він їй і оплачує кредити, а у нас грошей і так ледь вистачає! – повідомила бабуся, намагаючись приховати злість на доньку.

– Бабусю, ти у мене найкраща! Я так тебе люблю! – промовила внучка й побігла обнімати бабусю.

– А ти про неї не турбуйся, викрутиться, доросла ж жінка! – промовила бабуся, цілуючи Оленку у лобик.
***

Валентина Олександрівна уже 10 років самостійно виховувала онучку, бо її донька була однією з тих мам, які самі потребують чийогось догляду та перевиховання. Валентина надіялась, що народження доньки змінить її Оксану, але це ніяк на неї не вплинуло, вона продовжила гуляти й постійно хотіла, щоб хтось забрав Оленку, яка їй тільки заважала. Згодом, вона почала все частіше залишати її у мами, а потім і взагалі припинила забирати й приходила до неї, як у гості.

Так і жила Оленка весь час з бабусею. І вже й школу закінчила, бабуся дуже раділа, що внучка повна протилежність своєї мами – відповідальна, турботлива, тиха та спокійна. До того ж з 14 років дівчинка почала підробляти, бо пенсії бабусі їм геть не вистачало, а мама ніяк не допомагала, лише випрошувала гроші.

Потім Оленка навчалась у хорошому медичному університеті, який закінчила на відмінно, проте такі результати далися її не просто, тому підробітки довелось відкласти й виживати лише на пенсію.
***

– Оксано, немає у мене уже на тебе терпіння! Скільки ж можна повторювати, що у тебе є «кавалер», який і повинен тобі допомагати, а на доньку свої обов’язки не перекидай. Тебе з нами не було, коли вона хворіла сильно чи коли ми останні гроші віддавали на її репетиторів! – не могла стримати злості Валентина Олександрівна.

– Ой, мамо, навіщо ж ти оце паніку таку підіймаєш? Я просто з донькою поділилась своїми проблемами, запитала, як у вас там справи й збиралась тобі вже дзвонити. Нічого я на неї не звалюю, не перебільшуй – намагалась виправдатися донька, боячись суворої мами.

– Загалом, мені все одно на твої проблеми, ти вже доросла й можеш їх вирішувати сама, а внучку ними не завантажуй, вона й так зараз багато вчиться та старається, щоб хороше майбутнє мати. Бувай!- закінчила розмову бабуся й присіла.

У голову її лізло чимало думок про доньку, про її дитинство, про мертвого чоловіка, що завжди навчав Оксану, як правильно жити. Вона не могла забути ту усміхнену й добру дівчинку на морі, й саме це стало причиною її постійних роздумів про те, де саме вони повернули не туди, що саме пропустили. Проте цього вже не повернути й бабуся усіма силами намагається виховати внучку.

Зараз вона лише прохає у Всевишнього, щоб дожити до того моменту, коли Оленка влаштується у житті, бо тоді й вона може спокійно заснути вічним сном та відправитися до чоловіка.

Реклама

Також цiкаво:

Close