Вперше підлогу мила у бабусиному селі. Дуже мені тоді подобалось робити те, чим займаються дорослі. Вимивала я її дуже старанно, щоб вона аж блищала під променями сонця! Покликала бабусю, щоб та оцінила мої старання.
Бабуся посміхнулась, а потім присіла й почала заглядати під ліжко, тоді тихенько покликала мене й попросила подивитися під ліжко. Я не могла зрозуміти, чого вона хоче, але зробила те, що вона просила.
Там було багато пилу, носків і навіть кілька папірців від недавно з’їдених мною цукерок.
– Доцю, ти прибирай не тільки там, де видно, а де ніхто не побачить, тоді й буде чисто! Добре, дочко? – лагідно промовила вона.
– Добре, бабусю.
З цього моменту минуло понад двадцять років. Я доросла жінка, але у моїй голові все ще лунають слова бабусі, бо потрібно не тільки, щоб були блискучі поверхні, які всі побачать, а й чистими мають бути «темні куточки» у наших душах, про які знаємо лише ми.
– Зрозуміла, дочко?
