Багата теща не хоче допомогти своїм дітям та онукам навіть копійкою, а ті з останніх сил пнуться, щоб на неї зapoбити!

У нас з дружиною двоє дітей. Довгий час ми жили на орендованій квартирі, але зовсім недавно не стало тестя, тому дружина попрохала пожити поки з її мамою. Тим паче, що тепер її мама жила одна у чотирикімнатній квартирі у центрі міста. Розмінювати вона її не хотіла, тому ми вирішили пожити з нею, тим паче моя дружина її єдина донька, тому ця квартира мала б потім перейти їй у спадок.

Ми розраховували, що, переїхавши до тещі, ми зможемо економити гроші та і їй допоможемо впоратися з самотністю. Чотирьох кімнат мало цілком вистачити для однієї сім‘ї та тещі. Ми так думали.

Переїхати нам прийшлось також з причин економії, оскільки дружина була у декреті, а мою фірму закрили, тому я був змушений швидко знайти нову роботу, а вона була не такою перспективною та високооплачуваною, як минула. Наш бюджет був надто обмеженим, тому переїзд до мами дружини мав би дуже нам допомогти.

Теща нам допомагати не хоче. Говорить про те, що вони з чоловіком змогли всього добитися самі, то й ми зможемо, але між нами є велика різниця не тільки у часі, у якому живемо, а й у тому, що у нас народилися двійнята, а у них була лише одна донька.

Тесть був військовим, тому на його пенсію вони з дружиною могли спокійно жити та ще й щось відкладати, а після того, як його не стало, то вона була переоформлена на тещу. Жити одній на цю пенсію дуже просто, тим паче, що вона харчується нашими продуктами, але про мінімальну допомогу для нас вона і слова не скаже.

Годування двох дітей обходиться нам дуже дорого, бо дружина втратила своє молоко, і лікарі прописали нам спеціальне харчування. Воно обходиться нам у половину нашої зарплати, тому доводиться на всьому іншому економити. Найобразливіше дивитися, як теща купує собі постійно щось нове та смачне, а ми інколи не можемо дозволити собі навіть печива. Коли ми просимо нас пригостити, то вона лише сміється, мов потрібно більше заробляти.

Звісно, я можу зрозуміти її, але ж вона нам не чужа людина. Це просто не по-людськи, що вона бачить, як нам важко доводиться і лише говорить про те, що ми погано стараємось.

Я не хочу від неї грошей, вони непотрібні мені, але якби вона мінімально купувала нам кілька підгузків чи інколи дитяче харчування, то ми були б їй безмежно вдячні та нам хоч трохи легше б жилося.

Якби вона допомагала нам хоч якимись дрібницями кілька разів у місяць, то це б врятувало наше становище. Зараз, поки керівник лише придивляється до мене, я не можу почати заробляти більше, але надіюсь, що незабаром мене підвищать, і нам не знадобиться більше нічия допомога. Але поки цього не сталося, моя дружина змушена рахувати кожну витрачену копійку.

Мені ось цікаво, чи прохатиме теща у нас допомоги, коли її здоров‘я погіршиться? Бо особисто я їй нічим допомагати не хочу, буду говорити, як і вона, що «живу для себе».