Я працюю вихователькою у дитячому садку. Якось до мене підійшла дівчинка та сказала, що їй не цікаво з цими малюками, адже вони ще зовсім нічого не тямлять у науці.
Я не сприйняла її слова серйозно. Але коли вона прийшла до мене та розповіла весь алфавіт, всю табличку множення, розказала напам’ять декілька віршів, яких діти вчать у п’ятому класі, то змінила свою думку.
Я була приємно здивована, адже дівчинка справді здібна. Який талант пропадає, можливо виросте вундеркінд?
Наступного дня я з дівчинкою пішла до директора, щоб повідомити про здібності дівчинки.
Спочатку вона розгубилася, мабуть, через хвилювання. Довго не могла сконцентруватися. Коли я попросила її розповісти таблицю множення, вона одразу почала без пам’яті розказувати. Ми стояли здивовані, лише переглядалися поглядами з директором. Я ж не брала такий матеріал ще з дітками, адже такого навчають у першому та другому класах.
Дівчинка так захопилася, що почала розповідати про все, що знає. І про столиці всіх країн, і про історію України, і про культурну цінність розповіла. Багато чого навіть я почула вперше. Виявилося, що вона просто дуже любить читати, відповідно знає чимало інформації явно не на свій вік.
Але директор вирішив задати ще одне підступне питання:
– Сонечко, а чи знаєш про який орган я зараз тобі розповім? В нього немає кісток, але пульсує та має м’язи.
– Так це зовсім легко! Серце!
Почувши це запитання, аж незручно стало перед дитиною. Поки стояла там, думала крізь землю провалюся з сорому. Але після всіх перевірок на знання наш директор повідомив:
– Ця дівчинка і справді особлива! В неї буде чудове майбутнє! Її гострим розумом можна весь світ підкорити! Я пишаюся, що у нас такі розумні діти! Адже це наше майбутнє.
