У нас була чудова сім’я – мама, тато, я та молодша сестра. Я була старшою за неї на 8 років, та ми гарно ладнали. Батьки дуже любили нас та піклувалися. Ми всі були щасливі. Але все змінив випадок.
Коли я була в 11 класі, ми з сестрою залишилися без батьків. Ми проводили вихідні в бабусі, а вдома батьки влаштували застілля з друзями. Загалом, якось почалася пожежа. Вона була невеликою, але батьки не змогли врятуватися.
Після загибелі батьків нас з сестрою взяла до себе бабуся. Вона була ще не старою, проте смерть доньки та зятя її підкосила. У бабусі й до того були проблеми з серцем, а після – воно ледве витримувало. Мені довелося вивчити назви всіх ліків бабусі та вчитися за нею доглядати. Також нам часто доводилося викликати швидку…
Звичайно, у такій ситуації всі турботи про сестру також лягли на мої плечі. Сестра після того, як не стало батьків, дуже горювала. А потім вона стала зовсім нестерпною. Вона часто вередувала, не хотіла їсти те, що я готувала, вимагала смаколиків, майже припинила навчатися, не виконувала регулярно домашнє завдання. Також бабусю часто викликали в школу через те, що сестра себе погано поводила: сперечалася з вчителями, ображала однокласників, а іноді навіть билася. Вона не бажала слухатися ні вчителів, ні бабусю, ні мене.
Я не знала, що робити. Намагалася достукатися до сестри розмовами. Але все-таки я розуміла, у чому криється причина такої її поведінки. Я думала, що вона трохи подорослішає та переросте це. Я її дуже люблю, тому й дуже її жаліла завжди.
Після закінчення школи я змушена була піти працювати, адже бабусиної та нашої пенсії майже ні на що не вистачало. Я мала першочергове право на вступ, тож скористалася ним, щоб вступити на бюджет у місцевий коледж, а потім домовилася про індивідуальний графік навчання, щоб мати змогу підробляти. На щастя, у нас були дуже добрі викладачі, тож моя кураторка навіть порекомендувала мене на роботу. Завдяки їй я працювала офіційно та мала нормальну зарплатню.
На жаль, через три роки бабусі не стало. У 20 років я змушена була оформити опіку над власною сестрою. За навчанням та роботою мені було ніколи її виховувати, а вона стала ще нестерпнішою. Сталося зовсім не так, як я думала, і сестра з часом не просто не виправилася, а стала поводитися ще гірше.
Я розуміла, що я вже впустила той момент, коли можна було перевиховати сестру. Але я ніколи не переставала її любити, тому намагалася з нею розмовляти, більше спілкуватися, щоб завоювати її довіру, і щоб вона мені відкрилася. Я намагалася купувати їй модний одяг, придбала новий телефон, а сама ходила зі старим. Щоб зацікавити її навчанням купила ноутбук, підтриманий, але гарний. Я показувала сестрі всілякі сайти та додатки для навчання, але сестру цікавили лише соцмережі, відео та фільми.
У 15 років сестра зв’язалася з поганою компанією. Вона почала ходити гуляти допізна, часто від неї пахло тютюном та алкоголем, сестра стала прогулювати школу. Я просто хапалася за голову й не знала, що робити. Говорити про свою поведінку сестра зі мною не хотіла, а коли я намагалася їй щось заборонити, вона кричала, що я їй не мати, і просто закривалася у власній кімнаті.
Коли сестра пішла до коледжу, усе раптово змінилося. Вона взялася за навчання, сама пішла від «поганих» подружок, перестала спілкуватися майже з усіма друзями. Спочатку я зраділа, а потім почала помічати, що з нашого дому стали зникати речі. Сестра все ще не хотіла зі мною спілкуватися, тому часто просто закривалася у своїй кімнаті. Та одного разу мені все ж вдалося вивідати, куди ж зникають речі. І вона сказала, що все йде на пожертвування церкві! Звичайно, це не була звичайна церква – якась секта!
Я намагалася пояснити сестрі, що це не вихід, і що вона знову зв’язалася не з тими людьми. Але вона знову ж не стала мене слухати. Згодом вона сказала, що піде жити до своїх «братів та сестер». І для цього вона захотіла продати нашу квартиру! Точніше свою частку.
Справа в тому, що квартиру батьків ми з бабусею продали вже давно. Зробити там ремонт ми не мали змоги, та й гроші були потрібні. Ми зробили натомість ремонт у бабусиній квартирі, придбали нові меблі та техніку, на яку грошей вистачило. Тоді нам це здавалося правильним, та й сестра не була проти. Тож у нас залишилася на двох бабусина двокімнатна квартира.
Тепер же я чудово розуміла, що жити в одній квартирі з чужою людиною – не варіант, а половину грошей від продажу, які мала отримати я, на нормальне житло не вистачить. На викуп другої половини бабусиної квартири грошей у мене немає.
Сестра є наполягає на продажі своєї частини квартири й слухати мої докази не бажає. Може, хтось порадить, що робити?