Моє життя від народження і до минулого року супроводжувало одне єдине слово – “терпи”. Я постійно терпіла, та й виходу іншого у мене не було.
Мої батьки були бізнесменами особливого виду. Бізнес у них був такий, що мама народжувала дітей, а потім з татом вони всі соціальні виплати і пропивали.
Так у мене є три сестри і два брати. А на шістьох дітей самі розумієте, які великі суми коштів виділяють. От тільки ми і копійки з них не бачили. Нам не купували абсолютно нічого.
Одяг мама отримувала в центрі соціальної допомоги. Він був старий і зіпраний. Та в ньому ходила я, а потім і мої сестри, та й навіть молодші брати.
Так як я найстарша дитина – на мої плечі ще з дитячого віку впало піклування про молодших. Я їх бавила, купала, міняла переленки. Потім готувала їжу для нас із того, що вдалося заховати чи якимось чином випросити у батьків купити, як вони йшли за свїми бутилками.
Я часто сиділа на дворі на лавці і плакала від свого важкого життя. Моя сусідка тьотя Валя була старшою і дуже строгою жінкою. Від неї ніколи ніхто не чув доброго слова, та й взагалі вона була не надто балакуча.
Та одного разу вона таки заговорила зі мною. Побачила, що я вкотре плачу і сказала:
– Батьків не обирають – терпи! А у вісімнадцять років просто підеш від них світ за очі.
Не знаю чому, але ці слова врізалися в моїй голові і давали мені наснаги до життя. Можна сказати, що я закреслювала дня в календарі до свого повноліття.
Наступного дня після свого дня народження я пішла з дому. У мене не було куди йти, але було найважливіше – вирватися із цієї прірви в якій я жила.
Так, як я підпрацьовувала на різних роботах, звичайно ж не офіційних то я назбирала трохи грошей і зробила собі закордонний паспорт. Та й мала ще трохи лише на квиток в чужу країну.
Я поїхала, і я не знала що мене там чекає. Та мені вперше в житті пощастило. Я знайшла роботу на фабриці, там дали і житло з іншими працівниками і годували тричі на день.
Нарешті я стала вільна і більше не терпіла. Моєму щастю не було меж. Я змогла собі купити новий одяг в магазині. Новий і в магазині, розумієте?
Зараз я поставила перед собою ціль – накопичити грошей на маленьке власне житло, щоб забрати братів і сестер із цього дурдому і знаю, що мені це вдасться.
