А на четвертий вечір привів до нас Настьку, сусідку нашу через дім, і сказав, що тепер хоче з нею одружитися, а з Джулією він poзірве стосунки.

Народження сина у 35-річному віці для нас з чоловіком було справжньою казкою. Ми довго намагалися завести дитину й останній рік думали про вcинoвлення, тому новина про вагітність підняла нас двох на сьоме небо від радості. Ми вже знали, що будемо робити все, щоб наш син був щасливим та успішним, тому що хочемо йому дати найкраще майбутнє.

Ми віддавали синові все, що у нас було, а Денис у відповідь робив ще більше. Він був не тільки вихованим та вдячним, а й дуже розумним та старанним, тому ніхто не здивувався, коли він поступив на бюджет у столичний ВНЗ, а коли виграв грант на навчання у США, ми лише більше запишалися ним.

У США син познайомився з хорошою дівчиною, вона працювала у великій фірмі інженером. Він надсилав нам її фото, і ми з чоловіком уже почали мріяти, яке на сина чекає життя, і які у них будуть гарненькі дітки. Перед одруженням син приїхав до нас, мав привезти й невістку, та перед виїздом її татові стало дуже погано, і вона залишилась з ним, а ми поки лише радо зустрічали нашого сина.

Наступного вечора син повідомив, що піде на зустріч зі шкільними друзями, всіх давно не бачив і за всіма засумував. Вже тоді моє серце підказувало, що нічого доброго з цієї зустрічі не буде, але відмовити йти туди сина я не могла.

Наступні три вечори він продовжував гуляти зі шкільними друзями. Ми з батьком непевно переглядалися і запитували, чи Джулія не буде ревнувати, а він лише ніяково відмахувався. А на четвертий вечір привів до нас Настьку, сусідку нашу через дім, і сказав, що тепер хоче з нею одружитися, а з Джулією він розірве стосунки. Ми з чоловіком ледь не впали від того, кого наш син привів додому. Мало того, що її батьки були пиятиками, так і про неї слава по селу погана ходила. Якщо культурно висловлюватися, то була вона дівчиною легкої поведінки. Зовсім не годилась для нашого сина.

Ми з чоловіком намагалися поговорити з сином, змусити ще раз все обдумати й не робити дурниць, але він продовжував нас дивувати, говорячи, що грант йому вже непотрібний, і у США він ніколи не повернеться, мов своє щастя він тут уже знайшов. Бачачи, що підтримки він у нас не знайде, зібрав свої речі й відправився з Настею на місто.

Не можу я змиритися з тим, що син так просто покинув все, над чим ми разом так довго працювали. Невже якась непутьова дівка з неблагополучної сім’ї йому важливіша, ніж щасливе майбутнє? Єдине виправдання зараз, яке я знаходжу його поведінці — це те, що ця дівка просто приворожила його.

Підкажіть, що робити? Як повернути сина й направити на вірний шлях?