Батько та син навіть не навідали жінку у л1карні. На допомогу прийшли сусіди

Моя сусідка дуже нещacна жінка. Вона з усіх сил намагається тягнути свою родину, але всі її зусилля маpні. В неї є чоловік та син. Голова родини вже третій рік ніде не працює. Виправдовує своє безр0біття тим, що його звільнили у kapaнтuн, а зараз не приймають на роботу без щenлeння. Але всі бачать, що він тільки знаходить вuправдання своєму лeдарству. Цілими днями лежить на дивані та дивиться серіали. За ці три роки він настільки змінився, що його не можна впізнати. Він й раніше не був струнким принцом, але зараз, якщо поряд покласти здоровецького кнyра в майці та спортивних штанах, то не одразу й помітиш різницю.

Приклад з батька почав брати син моєї сусідки. Він також закинув навчання. Замість того, щоб навчатися, в комп’ютері він вимикає звук вчительки, а сам грається у свої ігри. Цілими днями стріляє та бігає. А найгірше те, що від батька він перейняв манеру ставлення до мами. Вона перетворилася для них у хатню робітницю. Те принеси, те подай, чай зроби, їсти приготуй.

А жінка працює ще й на роботі. Хтось же повинен приносити якусь копійку до квартири. А апетит у двох її поросят чималий. Вона ледве волочить ноги з роботи. А ще потрібно прибрати весь бардак, який за день нароблять чоловік та син, приготувати їжу, попрати й після всього ще й помити посуд. А на ранок історія починається знову.

Не дивно, що на роботі їй стало зле. Жінку забрали до лікарні. Вона зателефонувала мені й попросила принести документи та постіль. Її вирішили затримати на кілька днів. Я все зробила. Їй поставили діагноз перевтома, але на всяк випадок лікар наказав зробити кілька обстежень та затримати її. Так довго вона напевно давно не відпочивала. Але була одна велетенська прикрість. За той час, поки вона три дні лежала у лікарні, чоловік з сином жодного разу до неї не прийшли. А коли вона повернулася, то замість того, щоб допомогти їй, почали вимагати їжу та показувати, що у квартирі брудно. А вона зі сльозами почала прибирати та вислуховувати нотації, про те, що вона кудись поділася. Наче за власним бажанням потрапила у лікарню.

Я просто не можу повірити, що може таке бути. Вони геть не цінують її. А вона ще й виконує всі їхні забаганки. Я вже навіть намагалася по сусідські з нею порозмовляти. Пояснити, що так далі продовжуватися не може. «Невже ти знову хочеш потрапити до лікарні? Тобі потрібно відпочивати. Вони справляться й без тебе. Якщо зголодніють, то знайдуть де холодильник та плита. До того ж легка дієта або тимчасовий голод їм не завадить, а то скоро не зможуть власні штани одягнути без твоєї допомоги». Жінка стояла, кивала головою, а на очах були велетенські сльози. «Вони навіть не прийшли мене провідати. Навіть не зателефонували. Знаєш, як це прикро. А особливо від найрідніших людей».

Я не знаю, що їй на таке сказати. Але дивлячись на її чоловіка та сина, я радію, що моя родина геть інша. Мене мій чоловік поважає, а дочка ніколи не дозволить, щоб я падала від перевтоми.