Батьки придбали її для себе. Вони навіть не скучили за мною. Я їм вже не потрібна

В мене є онучка Мар’янка. З шести років дівчинка просила батьків, щоб їй купили собаку.

Минуло три роки, а мрія онучки не здійснювалася. Коли ми з нею йшли гуляти до парку, то вона, як бачила якогось цуцика, відразу бігла бавитися з ним.

Одного разу, коли Мар’янка з мамою йшли до магазину, до них підбігла безпритульна маленька тваринка. Мар’янка дуже зраділа, вона хотіла забрати щеня додому, але невістка категорично заборонила навіть підходити до нього.

Коли Мар’янка приїхала до мене у гості, вона дуже плакала за тим собакою. Онучку нічого не цікавило, окрім цих тваринок, вона могла говорити про них безкінечно. Вона дуже хотіла собі теж чотирилапого друга, який би її чекав після школи, радів їй, грайливо виляючи хвостиком. 

З порожніми руками дівчинка на вулицю не виходила, то печиво візьме, то кісточку, яка залишиться після обіду, що пригостити безпритульних тварин.

Настало літо. На дачу я поїхала ще рано навесні, бо роботи там було дуже багато. Треба і квіти відкрити, і землю підготувати для посадки після зими. Тому й живу тут до настання холодів.

А онучку привезли на літні канікули. Мар’янка зі мною проводить цілісіньке літо, допомагає мені  в усьому.

Коли Мар’янку привезли, батьки повідомили їй, що наприкінці літа зроблять доньці подарунок. Як же вона чекала, коли закінчаться канікули!

Вона знала, що приїдуть батько з матір’ю і обов’язково привезуть цуценя для неї. Мар’янка вірила, що подарунком виявиться малесеньке цуценя. Вона уявляла, як буде його показувати усім дітлахам на дачі.

Довгоочікувана мить нарешті прийшла. Приїхали батьки. Мама тримала на руках маленьке цуценя з рожевим бантом на голові. Але Мар’янці вона не дала його навіть погладити. Дочка простягнула ручки, щоб його взяти, але мама заявила:

– Воно породисте. Брудними руками його чіпати не можна.

Мар’янка побігла мити руки. Вже вся родина сіла за стіл обідати. А цуценя так і було у мами на руках. Дівчинка хотіла дати печиво собаці, але мама заборонила їй це робити.

– Вона таке не їсть. У неї є свої харчі.

Собачка почала облизувати Мар’янині руки, але мама цього зробити не дала.

– Мамо, а назвемо її Ельзою, як принцесу з казки «Крижане серце»?

Моя невістка тільки розгнівано запитала:

– Яка принцеса Ельза? Що за нісенітниця?

Вона взяла щеня і пішла з ним до іншої кімнати та зачинила двері за собою.

Мар’янка вибігла надвір, закрила руками голову та почала голосно ридати. Коли я підійшла до неї, вона запитала:

– Бабусю, який же це подарунок? Вони мені навіть її не дають! Батьки купили її для себе. Вони не скучили за мною! Не запитали, як справи у мене! Я їм вже не потрібна.

Що я могла відповісти онучці? Я і сама, якщо чесно, нічого не зрозуміла.