У мене була чудова сім’я – люблячі тато і мама. Ми разом відпочивали на вихідних. Вони були для мене взірцем вірності. Одного дня, коли я повернулася зі школи, то стала випадковим свідком розмови батьків. Вони говорили про розлучення. В цей момент для мене дев’ятирічної дівчинки з рожевими окулярами світ, ніби перевернувся з ніг на голову.
Батьки уже ввечері повідомили, що тепер будуть жити окремо, а зранку тато з речами пішов від нас. Я довго хвилювалася з цього приводу. Тато старався приходити до мене кожні вихідні, ми гуляли разом у дворі, але вже не було так весело, як раніше. У мами постійно були нові кавалери, їй було не до мене. Одного дня тато прийшов з якоюсь жінкою і сказав, що буде з нею жити, і якщо я захочу, зможу приходити до них у гості. Я образилася і сказала, що він зрадник, і я не хочу більше його бачити.
Вдома я, звісно ж, розповіла все матері. Вона навіть не здивувалася. Тато ще декілька разів намагався зі мною поговорити, та я не хотіла його бачити.
Одного дня я повернулася додому і побачила, що квартирі майже немає речей. Вони всі спаковані по валізах.
– Ми переїжджаємо, – це все, що змогла сказати мені мати.
Виявилося, що переїжджаємо ми не разом. Мама з черговим кавалером їде жити до Італії, а я залишаюся з батьком. Від матері я ніколи не відчувала тепла, тому навіть зраділа, що буду жити з улюбленим таточком. А з мачухою щось вигадаю. Не можу ж я її полюбити. Хто вона мені?
В батьковому домі я вирішила удати, що змирилася з обставинами. Я люб’язно ставилася до мачухи Ірини, а вона виявилася привітною жінкою. В домі завжди було прибрано, їжа приготовлена – домашня, а не напівфабрикати з магазину, як це було у матері. Я приймала турботу мачухи, як належне. Але образа за зруйновану сім’ю виїдала душу. Наближався день народження Ірини. Я вирішила серйозно підготуватися до цієї події та показати, хто є хто.
За святковим столом були тільки ми утрьох. Я встала і попросила слово для привітання. У мене був приготовлений вірш для мами-Іри. Я встала і почала промову:
– Мамо-Іро, до дня твого тридцятиріччя я приготувала вірш, написаний власноруч. Він має тобі сподобатися.
– Звичайно, що сподобається, – розвеселилася мачуха.
І я почала:
– Для тебе у нас немає місця,
Для тебе тут немає і тепла.
А що ти хочеш, мамо-Іро?
Ти ж на чужому щасті нажилась.
Мачуха була шокована з такого виступу. На її очах забриніла сльоза. Вона задула свічки на торті, подякувала за чудові вітання і пішла до своєї кімнати. Я зробила все, що хотіла, тому сиділа задоволена. Тато образився на мене, та пішов втішати свою Іру.
Я чула, як вони шепталися у кімнаті. Я навіть почула, що мачуха виправдовувала мій вчинок, але їй все-таки було образливо чути такі слова на свою адресу. Я тим часом мріяла, як ми з татом залишимося удвох, і ніхто не заважатиме нашому щастю.
Як я і хотіла, вранці мачухи вже не було у квартирі. Вона написала прощальну записку та поїхала до своєї матері погостювати. Моя усмішка швидко сповзла з обличчя, коли я почула від батька неочікувані слова:
– Забирайся геть з моєї квартири. Я дуже надіявся, що ви потоваришуєте з Ірою. Вона стільки всього для тебе робила. Чого тобі не вистачало? До речі, Іра не розбивала нашу з мамою сім’ю, ми зустрілися з нею через рік після розлучення. Це твоя мама була ініціатором розставання, бо не про таке життя мріяла. Тепер збирай свої речі, ось тобі гроші на таксі, повертайся до матері. Я чув, що вона повернулася додому минулого тижня. Мабуть, знову посварилася з черговим кавалером.
Я була розчавлена, адже дуже любила тата. Від нього завжди віяло теплом, а з мамою ми були чужі. Справжні материнську турботу я відчувала саме від мачухи. Що ж я наробила? Адже це вона вперше дала мені відчути себе улюбленою дочкою. Вона за короткий час нашого спільного проживання навчила мене більше, ніж рідна мати. Потрібно виправляти ситуацію… І я вирішила знайти номер телефону мачухи та діяти!
Скоро повинен був повернутися тато з роботи, а яблучний пиріг ще був у духовці. На плиті пахла улюблена татова жарена картопля. Все це завдяки моїй найріднішій мамі-Ірі. Коли тато зайшов на кухню, то був дуже здивований, побачивши нас з усмішками на обличчі. Того вечора ми знову задували свічки на честь дня народження мами-Іри. Під кінець вечора я продекламувала татові вірш, завдяки якому мама змогла мене вибачити:
Рідна мамочко, матусю,
Ти пробач мені за біль.
Ти забудь гірку образу,
Бо розкаююсь тепер.
Ти для мене – справжня мама,
І ріднішої нема.
В домі нашім дуже сумно,
Повертайся ти скоріш.
Чекає на тебе твоя доня
І улюблений чоловік!
