Батьки зaбyвaли про моє icнування, тому я пішла з дому, коли закінчила 11 клас!

Я ніколи не була потрібна своїм батькам, тому, коли після випускного в школі я побачила на коридорі валізи з моїми речами, все було ясно, як у білий день. Я взяла їх у руки й без питань пішла з дому.
Чому вони вucтавили мене з дому? Не знаю, точної відповіді на це питання я знайти так і не змогла.

Можливо, тому що я надто проблемний підліток, і батьки не могли дати мені раду. З мамою у нас ніколи не було розуміння, з часом ми просто почали ігнорувати існування один одного. З батьком у нас так будо завжди. Для нього існувала лише мама, а троє дітей були лише «домашніми тваринами» (у мене є ще зведений брат та сестра).

В університет я вступила власними силами й почала жити у гуртожитку і підробляти де доведеться. У той момент я навіть отримала привітальне повідомлення від мами й чомусь вирішила, що ми могли б все налагодити. Але батьки були не готовими миритися, тому лише нагадували мені про мої минулі помилки.
Коли я закінчила університет, то стала нареченою. Радісною новиною я знову побігла ділитися з батьками та покликала їх на святкування.

На розписі я прийняла їх короткі привітання, у ресторан вони їхати не захотіли. Навіть тут я проковтнула одразу й вірила, що ми ще помиримось. Через рік я завагітніла, розповіла мамі, але не отримала ні одного хорошого слова. Після цього я зрозуміла, що наша історія з ними завершена.

З мого весілля минуло десять років, я мама двох прекрасних діток, а моя мама навіть не підозрює скільки у неї онуків. За цей довгий час вона ні разу не поцікавилась моїм життям. Я була їй не потрібна.
Мабуть, мені варто це будо зрозуміти ще тоді, коли бабуся розповідала, як відмовляла маму від аб0рту, і як вона ненавиділа мене у перші роки життя, але мені хотілося вірити, що щось зміниться і вона почне бачити у мені свою дитину, а не людину, що її зруйнувала життя.

Навіщо вам це знати? Мабуть, це мій душевний крик до всіх батьків. Любіть своїх дітей, нічого їх так сильно не образить і не ранить, як ваша байдужість. Знайдіть час для дитини, щоб погратися з нею, почитати, щоб вона відчувала, що потрібна, що не просто існує. Підтримуйте свою дитину у будь-яких починаннях і допомагайте їй. Нехай ваша дитина росте з розумінням того, що вона потрібна, що її люблять, лише тоді вона зможе стати щасливою.

Я прийняла рішення, що ніколи не стану схожою на своїх батьків. Можливо, я допускатиму помилки у вихованні своїх дітей і неодноразово, але я любитиму їх і буду робити все, щоб вони це відчували.