ЖИТТЯ

Пол0ги були важkими. Ілона з немовлям потрапuлu у відділення патолог1ї

Цю історію мені розповіла подруга. Випадок, що дійсно стався з її двоюрідною сестрою.

Ілона довгий час не могла завагітніти. Радісну звістку про те, що скоро стане мамою, вона дізналася аж через десять років після заміжжя. Береглася, як могла і нарешті – довгоочікувані пологи. Та щось пішло не так. Пологи були важкими, тому Ілона з немовлям потрапили до відділення патології.

Їй страшно було тут. Майже армійський режим. А головне, що непокоїло жінку, – це те, що її донечка знаходилася не в одній палаті з нею. Тому вона постійно бігала до маляти. Ілона тільки й мріяла про те, коли їх з Марійкою випишуть, щоб нарешті бути разом вдома.

Реклама

Поряд з Ілоною в одній палаті лежала молоденька дівчина Валентина. Їй було років шістнадцять. У неї була протилежна ситуація. Дитя Валентини народилося восьмимісячним, тому вони теж потрапили у це відділення. Але дівчина не бігала до свого синочка, як Ілона. Вона навіть годувати його відмовилася у перший же день. Як не вмовляли її працівники лікарні підійти до хлопчика – все безрезультатно.

Виявилося, що дівчина виховувалася в інтернаті. А потім, коли навчалася в училищі, закохалася в одного хлопця. А він звабив її і зник. Як не намагалася поговорити з ним Валентина: і ходила до нього, і телефонувала – йому було байдуже. Через спільних знайомих дізналася, що є у нього наречена, незабаром весілля, тому вона йому не потрібна. Ще він просив передати, щоб більше не шукала його.

Через нероздільне кохання дівчина намагалася покінчити життя самогубством. Так і потрапила до лікарні. А вже там дізналася, що вагітна.

Вона вирішила позбутися дитини, та лікарі категорично заборонили їй це робити. Таке втручання могло б фатально закінчитися для Валентини. Тому дівчина вирішила народити і залишити дитину.

Народився чудовий хлопчик, але його шлях лежав у сирітський притулок. Ілоні було дуже шкода малюка. Молока у неї було багато, тому з дозволу лікарки вона підгодовувала дитятко. У думках вона називала його Олексієм.

Ілона умовляла Валентину піти до сина, хоч подивитися на нього:

– Ти ж сама з дитячого притулку. Хіба ти бажаєш такої долі й сину? Ти справишся з усім. Не відмовляйся від такого неймовірного хлопчика! Він стане опорою у подальшому твоєму житті.

– Він буде мені лише тягарем. Навіщо мені він? – Валентина була налаштована рішуче.

І, дійсно, одного разу вона втекла з пологового будинку і більше не повернулася.

Наближався час виписки Ілони з Марійкою. Жінка підійшла попрощатися з маленьким сином Валентини. І у неї той момент від хвилювання аж дихання перехопило. Вона не могла, просто не могла залишити цю крихітку. Що його чекає? Сирітство? Він теж має право на повноцінну сім’ю.

Вона впевнено набрала номер чоловіка:

– Віталику, пам’ятаєш я тобі розповідала про хлопчика, якого покинула молоденька дівчинка, що лежала зі мною у палаті? Давай заберемо його до себе…

Чоловік на хвилину замовк.

– Віталику, чи чуєш ти мене?

– Чую, кохана. Так… Забираємо і доньку, і сина.

Звичайно, подружжю довго довелося побігати, щоб оформити документи і усиновити Олексійка. Та вони це зробили. Тепер у них було двоє діток: Марійка та Олексійко.

Ілона з чоловіком дітками натішитися не могли. Вони були нерозлийвода, як справжні двійнята. Вчилися гарно, слухалися завжди, вступили до університету.

Скоро Марійка стане ветеринаром, а Олексій – інженером. Їхні батьки пишаються ними. А Ілона ні разу не пожалкувала, що стала мамою для хлопчика, який міг потрапити до дитячого притулку.

Реклама

Також цiкаво:

Close