– Бе3душний ти хлопець! Ні душі, ні серця у тебе немає, — у той момент я повернувся до неї, але затихати вона не збиралась!

Чергова старенька бабуся сиділа на перехресті двох вулиць. Вона була там не єдиною продавчинею, людей там завжди проходило багато, тому й кожен заробляв, як міг, своїм товаром. Ось і вона у стареньких рукавичках стрясала сніг зі своїх товарів і намагалась зігріти у шубі, яку вже давно смакувала міль протягом кількох років.

Я дивився на цих бабусь зі здивуванням. Ніколи не міг зрозуміти, як вони можуть висидіти тут і у лютий мороз і у найспекотніші дні року, та й навряд у них хтось щось купує, я ні разу не купував, то невже їм не має чим зайнятися, і вони так себе розважають?

На вулиці вже майже потемніло, тому залишилась лише одна бабуся, яка вже збиралась збирати свій товар, як помітила мене і зупинилась. Щось у мені вперше зацікавилось цим «товаром», і я зупинився, почавши роздивлятися, що цікавого вона може запропонувати.

На її прилавку лежало чимало різних речей від радянських книг до в‘язаних носочків, схоже, самою старенькою. Звісно, мене нічого з цього не зацікавило, я вже хотів рушати далі, як вона до мене заговорила: «Синку, що тобі подобається? Може, я підкажу? Візьми носочки, я сама їх в‘яжу, можеш для себе та дружини взяти, продам дві пари за ціною однієї!»

⁃ Та ні, навіщо мені ваш непотріб? Я краще собі у магазині щось нове і красиве куплю, — відповів я і вже рушав, як почув крик, що прилетів у мою спину.

⁃ Бездушний ти хлопець! Ні душі, ні серця у тебе немає, — у той момент я повернувся до неї, але затихати вона не збиралась. — Вже забув, як твоя бабуся, що сама тебе виховувала, так само торгувала тут, щоб тебе, чорта малого, прогодувати!

⁃ З чого ви це взяли, що моя бабуся тут була? – я вже не хотів йти, тому що розумів, що ця бабуся звідкись знає правду про моє життя, і це боляче мене ранило.

⁃ Ось з чого, — промовила вона і кинула мені прямо у руки старенький бабусин кулон, на якому було вигравіювано моє ім‘я, я довго його роздивлявся, пробував зрозуміти, чи це дійсно він, але навіть маленька подряпина, яку колись зробив я, буда на тому ж місці.

Я обернувся до бабусі, щоб запитати, де вона взяла цю річ, але вона зникла. Я озирався навколо, намагався її знайти поглядом, бо вона не могла далеко втекти, але ніде поруч її не було. Я забрав бабусин кулон і рушив додому. Можливо, це була не просто бабуся, а посланець від когось, хто б мені нагадав, хто я насправді, й чого мені вартувало моє нинішнє життя, тому потрібно вміти оглядатися назад.

Після цього випадку я змінився, щось у мені перемкнулось. Я не міг більше пройти повз цих бабусь, щоб щось в однієї з них не купити, але тієї самої я більше ніколи не зустрічав.