Бeрежіть і цiнуйте те, що у ваc є. Всe можна виправити. Тільки відхід з життя виправити не можна

Їхала я недавно в поїзді. Поверталася з дітьми від своєї мами. На одній із зупинок в поїзд увійшла жінка. Її місце було поруч з нами. Жінка виглядала дуже добре. Було видно, що у неї все добре: одяг на ній був дуже дорогий, від неї пахло дорогими парфумами.

Вона сіла на своє місце, привіталася зі мною і моїми дітьми. Потім ми повечеряли й лягли спати. На наступний день мені вранці подзвонив чоловік. Він повідомив, що не встиг до нашого приїзду закінчити ремонт. Я на нього розлютилася. Почала кричати. Потім взагалі відключила телефон. Моя сусідка, подивилася на мене дуже сумно і сказала:

– Даремно ви так з чоловіком чините. Даремно. Ви не цінуєте те щастя, яке у вас є.

– Яке щастя? Що ви взагалі знаєте про мене і моєму житті? Одні проблеми й вічно безгрошів’я. Набридло вже все жахливо! – сказала я.

– Ви маєте рацію, я не знаю вас. Але у вас є чоловік, є діти. Цінуйте це. Бережіть їх. Я розповім вам історію свого життя. І ви зрозумієте, чому я так говорю.

Я колись давно була дуже щасливою. Але я цього не розуміла і зовсім це не цінувала. Заміж я вийшла, коли мені було 22 роки. Вийти заміж мене змусила матір. Вона мені часто говорила: «Що ж ти заміж вже не виходиш? У твоїх подружок вже діти є. А ти все в дівках сидиш! Виходь заміж, хоча за Кольку! Раз у тебе інших женихів немає! »

Ми з Колькою в одному класі вчилися. Він ніколи не говорив мені про свої почуття. Він просто так на мене дивився, що всі знали, що він в мене закоханий. Одного разу після чергової розмови з матір’ю на тему заміжжя, я розлютилася і сама пішла до Колі додому. Жили ми поруч. Я сама запропонувала йому одружитися зі мною. Він був дуже щасливий. Ми зіграли скромне весілля. Батьки Колі були небагатими людьми, мої батьки — теж.

Ми з Колею почали жити в маленькій квартирі разом з його старою бабусею. Бабуся була жахливою: у неї був дуже поганий характер, вона жахливо хропіла і дуже сильно смерділа. Коля сам її доглядав, сам варив їй їжу. Сам її купав і прав її речі. Я нічого цього ніколи не робила.

Я вже багато раз пошкодувала про те, що вийшла за нього заміж. Мене все в ньому дратувало.

Чоловіки моїх подруг зайнялися бізнесом, крутилися якось, заробляли гроші. А мій Коля приносив додому гроші. Він дивився на мене закоханими очима, дарував мені тюльпани, смажив мені мою улюблену рибу. Я всього цього абсолютно не цінувала.

Я хотіла, щоб він подарував мені розкішну шубу, хотіла дорогі французькі парфуми, хотіла букети троянд, мріяла ходити в ресторани. А замість цього у мене була зовсім інше життя: ми з Колею іноді ходили в пельменну. Носила я старе пальто. І дарував мені завжди Коля тюльпани або кульбаби.

Потім я народила Вітю. Коля сина просто обожнював. Він варив йому кашку, заколисував його ночами, щоб я могла виспатися. Він прав його речі, грав з ним. Хоча працював на заводі й дуже втомлювався на роботі.

Я нічого цього абсолютно не цінувала. Йшли роки. Коля як і раніше дивився на мене закоханими очима. Бабуся Колі померла. Коля займався будинком, працював, багато часу приділяв мені й синові.

А мені все не подобалося. Я хотіла зовсім іншого життя. Загалом, я почала зраджувати чоловіка. Я не отримала від цього ніякого задоволення. Навіщо я це взагалі робила, я не знаю. Коля став дратувати мене все більше. Мені дуже не подобалося навіть те, як він їсть. Він за всі ці роки жодного разу мене ні в чому не дорікнув. Він все сподівався, що я його полюблю. Він все робив для того, щоб я була щаслива. А я його абсолютно не цінувала. Чи не цінувала те, що він для мене робив.

А потім Коля помер. Помер у мене на руках. Йому стало погано, коли він готував вечерю. Серце. Я в цей час вчила уроки з нашим сином.

Я викликала швидку допомогу і була поруч з Колею. Він вмирав, але заспокоював мене. Говорив, щоб я не хвилювалася, говорив, що все буде добре. Я плакала і просила його не вмирати. Я зрозуміла, що була дуже не права, що я поводилась абсолютно неправильно стосовно свого чоловіка.

Як же пізно я це зрозуміла! Я встигла лише перед самою смертю сказати Колі про те, що я його сильно люблю. Він помер зі щасливою посмішкою на губах.

Як же я потім себе лаяла за все. Чому ж я була такою дурною і такою сліпою? Я, адже могла зробити Колю таким щасливим. А я псувала життя і собі, і йому.

Після смерті чоловіка я знайшла в шафі флакончик дорогих французьких парфумів. Якраз таких, про які давно мріяла. Він економив гроші й купив мені їх. Напевно, хотів подарувати на Новий рік. Але не встиг.

Потім сталося велике нещастя: мого сина збила машина. Його лікарі не змогли врятувати. Він помер прямо під час операції. Так я залишилася зовсім одна. Заміж я більше так і не вийшла. Зараз у мене все є: і дорогі шуби, і французькі парфуми, і квіти, і ресторани. Але я часто згадую той час, коли у мене був чоловік, син. Ми жили бідно, в маленькій квартирі без ремонту, але були дуже щасливі. Зараз я живу в великий гарній квартирі. У мене все є, але все одно я дуже нещасна. Не у квартирі, шубах і квітах щастя.

Як же шкода, що я це зрозуміла вже занадто пізно. Смерть забрала у мене найдорожчих мені людей. Не повторюйте моїх помилок. Не ображайте свого чоловіка. Ви — дуже щаслива жінка. У вас є діти, є чоловік. Цінуйте і бережіть це. Адже це — таке щастя. Ремонт чоловік закінчить. Ви трохи потерпіть, і допоможіть йому. Будьте щасливі! – з сумною посмішкою закінчила свою розповідь моя попутниця.

Незабаром вона стала збирати свої речі. Вона вже приїхала у своє місто.

Ми з дітьми поїхали далі. Я обдумала все, що розповіла мені ця жінка. Я зрозуміла, що вона має рацію. Я передзвонила чоловікові й вибачилася перед ним. Після цього я відчула величезне полегшення. Чоловік дуже зрадів моєму дзвінку. Я зрозуміла, що щастя — це дуже крихка річ і його треба обов’язково берегти.