ЖИТТЯ

Брат вирішив, що будинок я маю йому віддати, тому що в тридцять п’ять років я заробляю більше, ніж він у двадцять чотири. До того ж, його дружина знову вагітна, а жити їм ніде

Я заробляю більше від своїх родичів, тому що своєю важкою працею зміг влаштувати власний бізнес. Зізнаюсь чесно, не розумію, чому через це вони думають, що я повинен їм завжди і в усьому допомагати. Але такі ситуації супроводжують мене все життя.

Я не благав тата й маму купити мені сестру чи брата. Але коли у 9 років вони мені повідомили, що з’явиться менший член сім’ї, я нормально на це відреагував. Хоча коли народився Олег і весь світ вертівся навколо нього, я чомусь опинився на другому плані. Зазвичай був нянькою – годував, доглядав, гуляв з братом. На цьому моє дитинство практично закінчилося, бо я був старшим, тому й обов’язків на мені було більше. Я вже тоді знав, що робити з малими дітьми. Ми жили в селі, в батьків було багато роботи по господарству. Тому догляд за малим Олегом звалився на плечі мені.

Але для мене це був важливий життєвий досвід. Я знав, що в житті треба покладатися лише на себе. Проте Олег, навіть коли підріс, не був такий самостійний, як я у його роки. Батьки давали йому усе, що він хотів. Всі забаганки Олега неодмінно здійснювалися. Та я знав чому – бо в родині був він «меншенький».

Реклама

Зараз мені тридцять п’ять років. Дружина молодша за мене на три роки. Все, що у нас є, ми досягли самостійно, без сторонньої допомоги. Тяжкою працею ми з нуля побудували свій бізнес. Згодом придбали автомобіль, квартиру та будинок на околиці курортного містечка. Коли доробили всі ремонти, то вирішили – міцно стоїмо на ногах, тепер можна і про дитину подумати.

Наша Лорочка – прекрасна дитина. Ми змалечку привчаємо її бути самостійною. І показуємо своїм прикладом: щоб щось мати, треба працювати. Хоча й балуємо нашу принцесу, адже вона у нас бажана дитина.

Одного разу брат зателефонував мені і повідомив, що хоче приїхати у гості. Я зрадів цьому, бо Олег хотів мені про щось розповісти. Напевно, знайшов нарешті пристойну роботу. Так спочатку подумав я, адже я допоміг йому вивчитися у ВУЗі, потім подарував машину. То вже й він сам міг про себе подбати.

Олег приїхав до нас зі своєю дівчиною. Після вечері за сімейним столом брат вирішив поговорити зі мною віч-на-віч. Він повідомив мені, що його подруга вагітна, тому збирається одружитися. Єдина проблема – їм жити немає де. Тому Олег просив мене, щоб я допоміг йому з житлом.

Знову я  не міг лишити брата у біді. Порадився з дружиною (вона у мене вихована та співчутлива жінка) і вирішили, що поселимо молодят у нашому заміському будинку, який ми здавали в оренду. Звичайно, цей будинок був для нас частиною доходу. Він знаходиться в курортному містечку, тому відпочиваючі винаймали його і платили добрі гроші. Та все ж таки я пожертвував цим.

Перед Олегом ми поставили умову – він повинен жити у нашому будинку не більше двох років. За цей час хай збирає гроші для придбання свого житла і з’їжджає. За оплату комунальних послуг Олег домовився з нашими батьками та майбутнім тестем. Так швидше він планував назбирати гроші на власне житло.

За два роки я ні разу не приїздив до них, не хотів заважати. Брат декілька раз в гості таки приїздив зі своєю дружиною і немовлям.

Через два роки він знову навідався до нас. Я сподівався, що він уже спішить повернути наше житло. Але Олег повідомив, що з’їхати поки що не може. Він не міг знайти нормальної роботи, тому не назбирав кошти на житло. А тепер йому знову треба гроші, бо вони з дружиною чекають ще одну дитину.

Я запевняв брата, що він як чоловік мав уже давно стати на ноги, що я йому скільки разів у цьому допомагав, навіть на роботу взяв до себе, але його тяжка праця там не влаштувала. Та Олег почав підвищувати голос на мене. Брат вирішив, що будинок я маю йому віддати на невизначений термін, тому що в тридцять п’ять років я заробляю більше, ніж він у двадцять чотири.

Я був вражений таким нахабством. Тоді я сказав брату віддати ключі від будинку мені через місяць. За цей час він мав з’їхати з мого будинку.

Звичайно, ми не спілкуємося більше з братом. Зізнаюсь, що не думаю, що наші стосунки налагодяться ще колись. Скажіть, чому я повинен віддати йому будинок, який ми придбали з дружиною? Ми довго працювали, старались, щоб заробити на нього. Чому я повинен тепер віддати його брату? Чому він зі своєю дружиною не думають перед тим, як заводити дітей – де і як вони будуть жити? Чи ці питання повинен вирішувати я?

У мене в голові весь час одна думка – чи правильно я вчинив? Чи не занадто жорстоко по відношенню до брата?

Реклама

Також цiкаво:

Close