Брату на Новий рік завжди дарували багато подарунків і солодощів, а мені купували якусь книжечку і пару льодяників м’ятних

Розповім вам історію зі слів моєї близької подруги. Ця історія про те, як батьки «однаково» люблять двох дітей.

Буду вести оповідь від імені подруги, щоб було зручніше сприймати вам, а мені розповідати.

Знаєте, в світі ми часто стикаємось з упередженим ставленням, прихильністю, яка може привести до несправедливості. Таке буває всюди. І що найгірше, то це те, що таке може статися і в сім’ї.

І саме в моїй сім’ї була величезна несправедливість по відношенню до дітей. Батьки робили все для мого молодшого брата і буквально майже нічого для мене. Він завжди був на першому місці, тим часом як я більше була на правах домашнього улюбленця. Хоча, якщо чесно, більшість людей, хто тримає в квартирі кота чи собаку, набагато краще відносяться до своїх улюбленців, ніж мої батьки до мене.

Брат завжди для них був найкращою дитиною. А я, як би не старалася, і наскільки б добре все не робила, завжди була недостатньо хорошою, для того, щоб хоча б приблизитися до тієї любові, яку батьки дарували брату.

Особливо мені запам’яталися моменти Нового року. Коли зранку ми бігли до ялинки, щоб знайти подарунки. Так, подарунки ми там знаходили, але майже всі були для брата. Для мене просто якась книжечка, або нитки для в’язання з гачком чи спицями.

Якщо брат отримував найкращі солодкі подарунки та багато мандарин, то я отримувала трохи нещасних льодяників з м’ятою та дві-три найменших мандаринки. А коли брат намагався забрати в мене мої і так небагаточисленні солодощі, то винна була я, і саме мене називали жадібною. І так кожного року. На кожне свято. Завжди.

Мені завжди було образливо за це. Крім подарунків, також ми отримували по різному одяг. І не тому, що я дівчинка, а він хлопчик. А тому що він улюблений син, а я просто старша сестра. Якщо брат отримував найкращий та наймодніший одяг, який купувався для нього по декілька разів на рік, то мені купували одяг один раз в рік-два, на базарі. І мій одяг був максимально простим та дешевим. Це при тому, що наша сім’я не була бідна чи малозабезпечена. Навіть коли були важкі дев’яності, в нас завжди все було добре.

Зараз мені трохи більше тридцяти. Два роки тому я народила донечку. Я зараз роблю все для неї. Але не хочу народжувати другу дитину. Я боюся, що стану такою ж мамою, як і моя. Я розумію, що це не правильно, але дуже боюся.

А батьківське «виховання» залишило дуже великий слід на моєму житті. Я не можу собі придбати щось не дешеве і не по акції, бо вважаю, що не заслуговую на це, хоча фінанси дозволяють це придбати без сильного удару по гаманцю. Але ця внутрішня тягота. Я хочу те чи інше, розумію, що можу це придбати чи дозволити, але всередині відчуваю сильне почуття провини. І мені це буквально заважає жити.

Тому батьки! Якщо ви не готові любити обох дітей однаково – не народжуйте двох або не народжуйте взагалі. Діти вам не іграшка, яку можна використовувати як хочеться та поводитися з нею, як заманеться. Дитина також жива людина з почуттями. Не калічте долю своїх дітей.