У Віри була чудова родина. Їх було троє: вона, мама та тато. Віра ходила до дитячого садочку, а по вихідних вони з татом та мамою часто гуляли в парку, їли морозиво, а іноді навіть ходили в кіно. А потім мама з татом почали часто сваритися, потім тато перестав приходити додому…
Віра дуже любила своїх маму та батька. Вона не хотіла, щоб вони знову сварилися. Дівчинка не розуміла, чому не може бути, як раніше, коли вони всі жили в мирі та злагоді. Вірі подобалося гуляти з мамою та татом, подобалося з ними дивитися мультфільми та допомагати мамі готувати чи мити посуд. Та тепер усе, що робила Віра, це сиділа у своїй кімнаті, поки мама з татом з’ясовували стосунки. Це продовжувалося вже так довго, що Вірі здавалося, що вона скоро забуде, як було раніше, до того, як тато перестав приходити додому ввечері. Тепер він лише зрідка з’являвся вдома, та й то, щоб посваритися з мамою. Мама ж на Віру тепер не дуже зважала.
Одного разу тато прийшов з великою валізою та почав збирати речі. Вони знову сварилися з мамою. На цей раз ще сильніше, ніж завжди. Віра не розуміла, чому так, та не могла нічого зробити. На цей раз тато пішов, та більше не повертався. Віра жаліла маму, але та не звертала на неї увагу.
Коли тато пішов, до мами все частіше почали приходити гості. Якісь невідомі Вірі чоловіки та жінки, від них завжди не дуже приємно пахло. Вони дуже голосно розмовляли, іноді співали пісень, а іноді сварилися. Віра тепер часто закривалася у своїй кімнаті, щоб не чути й не бачити маминих гостей, адже вони часто не просто сварилися, а й билися, а Вірі таке не подобалося.
Не подобалося дівчинці, що тепер мама зовсім її не помічала, не подобалося й те, що часто в їхній квартирі були чужі люди, не подобалося, що мама більше не водила її до садочка, та й взагалі перестала виводити її гуляти в парк. Віра вже багато днів і місяців не спілкувалася ні з ким. Іноді вона ходила з мамою до супермаркету, та мама більше не купляла Вірі смаколиків, тільки якісь вічні пляшки та трохи поїсти. Зате охоронець завжди давав Вірі смачні цукерки, йому було шкода Віру, та дівчинка не розуміла, чому він так її жаліє.
Згодом Віра помітила, що мама погладшала – у неї виріс живіт. Віра не розуміла, як у неї може з’явитися братик чи сестричка, якщо тата вдома немає. Та коли народилася Анечка, Віра була дуже рада. Вона любила з нею гратися та дуже швидко навчилася її доглядати. Віра могла приготувати суміш для Ані, вколисати її і навіть змінити памперс.
Тепер Вірі стало жити краще та веселіше, вона лише хотіла, щоб до мами більше не приходили гості, та чужі люди знову стали часто ходити до них. Іноді й мама йшла в гості до своїх знайомих, та більше, ніж на день, вона ніколи не затримувалася, тож Віра гляділа Аню й ніколи не переживала.
Тому Віра не стурбувалася, коли мама цього разу пішла в гості до своїх друзів. Віра спокійно доглядала за Анею. Почала переживати дівчинка, коли мама наступного ранку не прийшла. В обід суміш для Ані закінчилася, і Віра вже не знала, що робити. Дівчинка прокинулася й почала кричати, спочатку Вірі вдалося її заспокоїти, а потім вже не допомагала й вода, яку малій давала сестра, а мама все не приходила.
Тоді Віра з Анею пішла до супермаркету, до якого дівчинка завжди ходила з мамою. Вона просила всіх покупців допомогти їй:
– Будь ласка, тітонько, купіть он ту суміш для малюків! Сестричка так хоче їсти, а мами немає! – прохала маленька Віра, та їй ніхто не хотів допомагати. Потім дівчинку впізнав охоронець. Чоловік купив суміш для Ані, провів сестричок додому, а потім зателефонував у поліцію. Дівчат забрали до прuтулку, та Віра не скаржилася, там було тепло, чисто та давали їсти.
Мама забрала Віру й Аню додому лише через рік. Вона пройшла лiкування й нарешті стала такою, як раніше. Віра дуже раділа, що тепер у неї знову була родина, хоч і без батька.