Була дурна й розлучилась з чоловіком, а тепер не знаю, як все повернути!

Напевно, скажу, що провина лежить тільки на мені, тому мені потрібна ваша порада, а не нагадування про це. Почну з того, що я сама чоловікові грозилась розлученням, думаючи, що це його змінить, а одного прекрасного дня він зібрав мої речі та відвіз мене з ними до мого батьківського дому.

Це було смішно й символічно, бо кілька років тому він сам мене звідси забирав.

Я знаю, що у мене нелегкий характер й інколи життя зі мною може бути просто нестерпним, але мій чоловік надіявся, що це все мій юний вік (мені 23 роки, йому 29), і з кожним роком все буде краще.

Він повна протилежність мені, спокійний, прямолінійний, добрий, впевнений, лише хіба мені у ньому не подобається його надмірна впертість. Він може щось вирішити й далі якби ти не старався його переконати у чомусь іншому, та все буде даремно.

Ми кохаємо один одного, й у цьому я не сумніваюсь, але є у мені щось, що при кожній дрібній сварці штовхало сказати йому: «Все, я більше так не можу, завтра подаю на розлучення!». Звичайно, нікому не буде приємно таке чути, ось і він не витримав. Я почала говорити це надто часто, а останній раз це сталось, коли його цілу ніч не було вдома.

Я знала, чому його не було вдома, але це не зупинило мене, і я знову почала погрожувати йому розлученням. Він уважно поглянув на мене, взяв мою руку, зняв з нього обручку та пішов збирати мої речі, а потім завіз мене з ними до батьків.

Потім він повідомив, що подав заяву на розлучення. Я не можу повірити, що все це дійсно відбувається. Недавно телефонувала його мама, дуже розлючена, почала вимагати гроші, які вона дала моїй родині, як «викуп».

Після вона почала звинувачувати мене у тому, що для мене всі наші стосунки були дурістю, розвагою та дивним експериментом. Мене образили її слова, тим паче, що я зовсім не хочу розлучатися, я люблю свого чоловіка і хочу відновити з ним стосунки.

Я спочатку попросила пробачення у свекрухи, а тоді відправилась до чоловіка. Ніхто з них не хотів мене слухати й лише говорили, що не можна гратися чужими почуттями, ніби вони іграшки.
Чоловік лише кивнув, мов пробачає мені, але будувати далі стосунки зі мною не хоче.

Я не знаю, що мені робити і як бути, мені не хочеться його втрачати, я впевнена, що він також хотів би, щоб все було добре, але образа сильніша за це.

Чи є надія на те, що все складеться вдало, чи мені потрібно змиритися з вироком за мій важкий характер і дурний язик?