Чекаємо другу дитину, доки батьки не хочуть звільнити для нас квартиру!

З чоловіком ми разом уже 9 років, наша перша донька закінчила перший клас, і ми чекаємо поповнення. На УЗД нам повідомили, що у нас буде хлопчик!

Моя вагітність викликала у всій родині велику хвилю радості, я й сама була щаслива, але порушення гормонів далися взнаки уже через кілька днів, і тепер мені хочеться плакати ледь не кожен день! Хоча й лікарі просять мене бути обережнішою з емоціями й зайвий раз не хвилюватися.

А плачу я через своїх батьків. З ними все добре, але зрозуміти я їх не можу.

Зараз ми з чоловіком й донькою живемо у маленькій однокімнатній квартирі, де вже не має місця для нас й стало зовсім тісно, а що буде після народження другої дитини, страшно уявити. Мої ж батьки живуть у великій трикімнатній квартирі й мають дачу за містом. Вони не працюють й вийшли на пенсію, тому я неодноразово намагалась вмовити їх переїхати у село, мов там і повітря чистіше, і жити легше, і все своє.

Почали б там жити, якихось і курочок можна, і кроликів завести, а потім би діти до них на літо приїжджали й отримували хороші спогади, а скільки всього можна виростити домашнього!

Мої батьки навіть про це чути не хочуть, спираючись на те, що там немає газу і туалет на вулиці. Але ж зараз є все для того, щоб люди проводили газ, та й туалет можна зробити вдома, це не щось страшне!

Мій чоловік навіть казав, що готовий самостійно все зробити й оплатити, аби тільки вони переїхали. Але й тут вони носом вертять.

З чоловіковими батьками та ж ситуація. Вони жили в трикімнатній, а коли менша донька заміж вийшла, то обміняли її на дві однокімнатні. Звичайно, сину звідти ніхто й копійки не дав.

Хоча що мені говорити про квартири, коли наші бабці з дідусями навіть з внучкою не хочуть посидіти чи взяти її до себе на вихідні.

Я, звичайно, розумію, що ми з чоловіком дорослі й маємо самостійно розв’язувати свої проблеми, але якби хотілось, щоб хтось з рідних подав нам руку й допоміг, як це буває в інших родинах, а то зовсім сиротами себе відчуваємо.