Зараз мені 21 рік. Я вийшла заміж за Руслана, який на 7 років старший мене. Разом ми прожили більше року.
Хочу сказати, що у постійних скандалах з чоловіком винна лише я. Характер у мене складний. Коли я сварилася з ним, постійно погрожувала, що залишу його назавжди. Мій чоловік – терпляча і спокійна людина. Але часом буває впертим, як віслюк.
Я трохи розпещена дівчина. Але не наскільки нестерпна. Та моєму чоловіку врешті-решт терпець увірвався.
Під час нашого останнього конфлікту я знову крикнула, що покидаю його. Але я це навмисно сказала, щоб боляче йому зробити. Та подальшої реакції не очікувала. Чоловік без слів зібрав мої речі з шафи і спакував валізу.
Напевно, така моя поведінка йому набридла. Він зняв з мого пальця обручку і відвіз мене до батьків. Туди, звідки він мене забирав. Просто відвіз. Без слів і емоцій. Лише на прощання сказав, що зі мною розлучається.
Моєю поведінкою також обурювався його батько. Він сказав, що тільки дурна жінка може таке робити. А мудра невістка не стане постійно докоряти чоловіку та погрожувати йому.
Насправді я не маю бажання розлучатися. Я кохаю свого чоловіка та хочу повернутися додому. Але не знаю, як це зробити. Я вже просила вибачення і у нього, і у його батьків. Та вони ніяк не відреагували.
Я тепер божеволію, бо не розумію: Руслан просто хоче провчити мене чи дійсно вирішив розлучитися? Його батько сказав, що це не іграшки, і ми не діти, тому покидати свою сім’ю просто недопустимо. Чоловік не звертає на мене увагу, він навіть вислухати мене не хоче.
Він гнівається на мене, та я впевнена, що сумує. Як мені вчинити у цій ситуації? А раптом Руслан дійсно не захоче, щоб я повернулась до нього?
