Нас з сестрою виховувала мама. Тата не стало, коли ми були ще маленькими. З того часу про нас піклувалася мама та її велика родина з сестрами та далекими родичами.
Щойно я вступив до університету, як одразу став жити самостійним життям. Я переїхав від мами у гуртожиток, почав шукати роботу. З дипломом отримав гарне місце технічного спеціаліста в ІТ-компанії. Почав по трохи відкладати на власне житло. Знайшов дівчину. Загалом, все як потрібно.
За цей час моя молодша сестра виросла. Вона довго зустрічалася з хлопцем, що мешкав по сусідству від нас. Одного дня моя мама мене просто приголомшила. Сестра вагітна. Незабаром буде весілля. Але це було ще не все. Вони з сестрою вирішили, що раз я непогано заробляю й маю заощадження, то я повинен оплатити половину весілля. Звісно ж, що я відмовився. На мою думку, так їм потрібно було думати не про дороге весілля, а збирати гроші до народження дитини.
Але через свої раціональні думки я став вигнанцем. Сестра навіть написала, що не хоче мене бачити на весіллі, раз я відмовляюся дати гроші. Ось так в моїй родині любов до родичів почали міряти грошима та подарунками. Навіть не знаю, що й сказати. Грошей я точно не дам більше, ніж вважаю за потрібне, а далі хай роблять, що хочуть.
