⁃ Мам, я виходжу заміж, – спокійно промовила Інна, очікуючи вже реакції від своєї мами.
⁃ Та ти з мене знущаєшся? Знову? – говорила з якимось розчаруванням Лідія Василівна. – Ти двох дітей від різних чоловіків вже народила, тепер хочеш поповнити цю «колекцію» третім? А сидіти з ними хто буде, ти думала?
⁃ Ні, мамо, цього разу все інакше! Я закохалась! Ми дуже любимо один одного, й у нас все буде добре! Можеш навіть не сумніватися.
⁃ І який раз я це вже чую? Тобі двадцять п’ять років, – почала свою лекцію мама, – а ти досі не порозумнішала. Ти про минулих двох теж говорила, що це велика любов, а зараз он двох дітей маєш, і хоч би хтось з них хоча б аліменти платив! Ми то з батьком тобі допомагаємо, але якщо ти продовжиш на одні й ті ж граблі наступати, то від нас більше допомоги можеш не чекати.
⁃ Мамо, а як же мені тоді жити? Без кохання? То це існування лише….
⁃ А ти себе кохай, дітей своїх, нас з татом. Тобі мало? Прошу тебе, хоч наперед думай, не спіши погоджуватися на одруження і хоч цього разу постарайся не завагітніти.
⁃ Ти не розумієш, моїм дітям потрібен тато!
⁃ Тато? А ким їм буде чужий чоловік? Вітчимом! Та ще й це він зараз цікавиться дітьми, щоб тобі сподобатися, а ти думаєш, що потім він буде далі проявляти до них інтерес? Кому потрібні чужі діти? А якщо у вас ще й своя дитина з’явиться, то цих може і позбутися захоче, на мене з батьком спихнути, наприклад…
⁃ Мамо, ти надто драматизуєш. Він хороший чоловік і ні за що так не зробить. Ти сама казала, що він хороший, вчора.
⁃ Казала, але ж я не думала, що ти за нього так швидко заміж захочеш вийти. Так ви тільки два місяці один одного знаєте і лише один зустрічаєтесь, про яке кохання може мова йти? Зовсім ти ще у мене дитина, нічого у житті не розумієш. А мала б вже думати, мудріти, як-не-як вже двох дітей своїх маєш.
⁃ Це ти, мамо, на старості літ вже зовсім з глузду з’їхала. Ми любимо один одного. А коли одружимось, то з Олексієм жити у його трикімнатній квартирі почнемо, а там і дітей я заберу до нас.
⁃ Ех, ні, люба, я обожнюю своїх внуків, але якщо ти збираєшся переїжджати, то і вони поїдуть з тобою. Діти повинні з матір’ю жити. Мене тільки дивує, що ви відразу вирішили одружуватися, хоча б спробували пожити разом, щоб твій коханий усвідомив, яка це величезна відповідальність, і подумав, чи точно може взяти її на себе.
⁃ Він все знає і готовий.
⁃ Знати та бачити на власному досвіді – різні речі. Я готова благословити цей шлюб лише після того, як ви всі учотирьох разом хоча б рік поживете!
⁃ Мамо, але ти зараз псуєш мені життя!
⁃ Нічого я не псую, я думаю про своїх онуків.
Молода дівчина не стала слухати маму і знову вискочила заміж, але Лідія Василівна забирати свої слова назад не збиралась, відправила дітей жити до вітчима разом з мамою, навіть медовий місяць не дала відсвяткувати.
Сусіди не могли вгомонитися, лише й обговорювали новину, що Інна вже втретє заміж вийшла.
⁃ Ти уяви, деякі один раз не можуть, а ця якимось чином третій раз уже! І це все лише за 5 років!
⁃ І як вона це робить? Майже щороку новий чоловік! Як шкарпетки їх міняє!
⁃ І чого тільки всі чоловіки у ній знайшли? Вона ж і не розумниця, і не красуня, звичайна худенька дівчинка та ще й з двома дітьми на плечах!
Потім до сусідок приєдналась і Лідія Василівна, у якої лише й розпитували про нового чоловіка доньки, і як же діткам буде житися з вітчимом.
⁃ А як ти взагалі таке допустила?
⁃ А хіба у мене хто запитував? Вона захотіла та вийшла заміж, а мені залишається лише надіятися, що на цьому вона вже зупиниться.
Жінці було неприємно говорити про доньку та її третій шлюб. Вона б хотіла, щоб Інна, як і її мама, все життя прожила з одним чоловіком і з ним була щаслива, але якщо цього не вийшло, то нехай хоч третій зможе зробити її щасливою.
А що ви думаєте про таких жінок і матерів?
