Діма зі злістю в голосі та в очах сказав: “Ти взагалі щось готуєш, окрім тих супів борщів? Чи твоя уява геть не працює? Я прийшов втомлений та виснажений з роботи, можна щось смачне приготувати, мене потішити. От вільні та незаміжні жінки щось стараються та готують різні смаколики, випічки, запіканки й тому подібне, а ти так до цього халатно ставишся, геть розлінилася”.
Весь посуд, який був на столі, через декілька секунд полетів на підлогу. Дмитро швидко вийшов з кімнати, зібрався та пішов з квартири, гримнувши дверима.
Світлана, його дружина, чудово розуміла, чому все так відбувається і хто налаштовує Дмитра в негативний бік, цим самим провокує сварки в їхній сім’ї. Все через колегу Дмитра — Іванку. Думаю, кожному траплялися в житті люди, які впевнені, що вони все і завжди знають, так звані “експерти”, які порадять, підтримають, бо “кому, як не їм знати, що краще”.
– Усі завжди дивуються, в хорошому сенсі, з мене. Я неодружена, нема навіть хлопця, але я сама завжди справляюсь. Вправно володію швейною машинкою, і можу власноруч шити, також в’язати та вишивати. А ще у мене чудово виходить готувати. Це мені усі так кажуть, особливо, сусіди, що живуть поруч. У мене талант від природи до кулінарії. Неодноразово я чула від багатьох мужчин, що вони готові піти від своїх дружин до мене. Та мене це не влаштовує — не потрібно мені чужого.
На роботі усі жінки сміються з Іванки, бо стільки розмов про те, яка вона вправна господиня, як неперевершено готує, але щось ні разу ніхто не коштував її кулінарних шедеврів. Бувало таке, що колеги хотіли до неї в гості зайти, так вона зразу сказала, що погано себе почуває, боїться когось заразити. Але лише Діма перебуває від Іванки в захваті. Оце на роботі поспілкується з нею, послухає різних її балад та йде додому агресивний і зриває всю свою злість на Світлані. Усім незадоволений: їжа не смачна, всюди безлад, дружина має поганий вигляд. Усе не так.
Іванка ж біля нього постійно крутиться, як може, не відходить.
– Ви такий гарний чоловік, оце то Вашій дружині пощастило. Рідкість зустріти такого мужчину. І як жінка кудись Вас відпускає, не страшно, що можуть вкрасти.
От так вона біля нього кружляла, “хвостиком” махала, та й добилася свого. В один момент Діма зрозумів, що не хоче бути зі Світланою. Подумав, що справді він дуже привабливий, має чудову роботу, золоті руки. Тому зібрав усі свої речі, повідомив дружині, що йде від неї.
– Ти не варта мене. Глянь, який красень, постійно розвиваюся, росту, стараюсь, а тепер глянь на себе, на кого ти схожа.
Жінка це все вислухала і навіть слова не промовила. Лише спало на думку, що в життя прийдуть спокій та затишок. Бо останнім часом жити з Дмитром було катастрофічно нестерпно. Постійно сварки, претензії вона вислуховувала.
Усе помінялося з виходом Світлани на роботу. Звісно, на початку удавала, що все добре, що нічого не відбувається, бо все ж таки 20 років разом. А потім діти почали її не розуміти, чому це все терпить та зціпивши зуби пробачає.
Діма переїхав жити до Іванки. Всередині душі він пишався собою, особиста перемога. Перших два місяці ходив, задерши носа. Був певен, що ось нарешті це щастя, його будуть любити, цінувати, ледь не на руках носити, і, звісно, смачно годуватимуть. Від сили півтора місяця так і було, Іванка з усіх сил старалася догодити чоловікові, але дуже скоро це пройшло.
Вона вирішила передати йому ініціативу в руки, щоб він за нею побігав.
– Дім, там є гречка, можеш собі зварити, якщо хочеш, — все частіше чоловікові доводилося чути цю фразу, а ще частіше цю: — Я йду в перукарню, мені треба гроші.
Дмитро так і не скоштував тих кулінарних шедеврів, про які так багато чув. Ой, колись вона багато розповідала про свої таланти. Згодом його сніданок, обід, вечеря обмежувалися пельменями, гречкою, макаронами. І все частіше почав Діма згадувати про колишню дружину, про її страви, яка вона господиня, все завжди встигала.
Він захотів відвідати Світлану. Вона спершу не зрозуміла, хто перед нею стоїть. Дмитро за час проживання в Іванки схуднув дуже, виблискували одні очі та ніс виднівся.
Дмитро зізнався, що хоче назад до Світлани, що він її любить і дуже шкодує про вдіяний вчинок.
Послухала ці каяття Світлана сміючись мовила:
– От і вже Іванка не догодила? Пам’ятається мені, як ти казав, що не заслуговую на тебе, ти хочеш кращого. Ну то от насолоджуйся своїм кращим. Не прийму я тебе більше, навіть і не надійся. І, взагалі, треба було з тобою ще раніше розлучитися.