Надія Захарівна все своє доросле життя працювала на підприємстві, що надавало її здоров’ю непоправної шкоди, а все це для того, щоб отримати хорошу платню, бо ніде більше так і не платили.
Вона навіть ніколи не думала про те, щоб змінити роботу, бо перш за все, у їхньому маленькому місті було важко потрапити на місце з хорошою платнею, все вирішували зв’язки, а по-друге, у її житті на першому місці стояв не власний комфорт та здоров’я, а забезпечення єдиного сина всім необхідним для хорошого життя.
У неї був чоловік. Одружилися вони по молодій дурості, звали “судженого” Сашком. І так вже сталось, що головою їхньої сім’ї була саме Надія, яка була готова працювати день і ніч, щоб у сина все було добре.
Насправді чоловік нічого не виконував, як батько, бо всі обов’язки на себе перетягнула жінка. Він лише інколи грався з хлопчиком та робив якісь чоловічі справи по дому. Надія Захарівна неодноразово думала про розлучення, а потім вирішувала, що краще син буде мати хоч якогось батька, ніж ніякого.
Останні п’ятнадцять років жінка відкладала зі своєї заробітної плати на навчання сина й змогла відправити його у столицю, що була за 200 кілометрів від рідної домівки. Хлопець знав, що мама постійно не зможе йому допомагати, тому старався навчатися та добивався там справжніх успіхів, тому й був помічений, як хороший спеціаліст на практиці у великій фірмі. Незабаром там йому запропонували роботу з дуже хорошою платнею.
Там він і познайомився зі своєю нареченою, а через рік після знайомства зробив її пропозицію та повіз знайомити з батьками. Хоча й дівчина буда справжньою розумницею та красунею, але мамі й батькові вона не сподобалась, бо поводилась надто пихато, мов вони всі свинки й «принцеса» раптово зайшла у їхній «хлів». Хоча й «принцеса» сама була родом з невеличкого села під Києвом.
Через десяток років Надія Захарівна потрапила у лікарню. Як повідомили лікарі все це наслідки довгої роботи на тому підприємстві. І хоч жінка жива й нічого не загрожує її здоров’ю, при виписці додому її повідомили, що вона потребує особливого догляду. На той момент, її чоловіка вже не стало, а рідні, окрім сина, й не було, тому першою справлю зателефонувала йому.
Він пояснив мамі, що ніяк не зможе приїхати, бо ввечері відправляється на важливу зустріч з колегами у Польщі.
Тоді жінка й пригадала про добреньку дівчинку з сусіднього будинку, що постійно допомагала їй підносити пакети. Вона звернулась до неї за допомогою, обіцяючи платити, як повноцінній няньці, але та сказала, що її це принесе задоволення, бо вона волонтер й любить допомагати.
Віка, так звали дівчинку, не брали з жінки ні копійки зайвої, лише на ліки та продукти, з яких потім самостійно готувала різні смачні страви.
Надія Захарівна знала, що нічого не може запропонувати дівчині на заміну за її велику роботу й тоді вирішила, що складе заповіт, де перепише квартиру на молоденьку дівчину.
У жодному разі таким чином жінка не хотіла помститися своєму синові за його відмову. Вона довго приймала це рішення й знала, що син має все необхідне у столиці, й цю квартиру, ймовірно, просто продав би, а так вона зможе подякувати Віці.
Так минуло кілька місяців допомоги Віки. Вона попросилась у жінки, щоб знайшла собі іншого помічника на тиждень, бо хоче відвідати свою бабусю в іншому місті, а згодом повернеться й продовжить допомагати. Надія Захарівна була не проти, бо знала, що син уже вдома й зможе навідати її, тому коли дівчина покинула будинок, вона прийнялась дзвонити синові.
Мама з сином розмовляли дуже довго, й жінка вирішила поділитися тим, що переписала будинок на її помічницю, Віку, здавалось, сина це ніяк не засмутило, а ось голос невістки позаду виказав все її роздратування та справжнє обличчя.
– Чого ти маєш доглядати жінку, що навіть у заповіт тебе не внесла?
– Тихо будь! – сказав син й продовжив розмовляти з Надією Захарівною – Мамо, я постараюсь приїхати, але нічого не обіцяю, сама ж розумієш, робота така…
– Ну, добре, синку, я чекатиму! – жінка повісила слухавку з дивними відчуттями, хоча й була переконана, що через кілька годин син відкриє двері, але цього не сталось і через кілька днів….