Чоловік довго затримався після роботи. А коли я зустріла його на порозі, то в руках він тримав чужу кількамісячну дитину

Мій чоловік працює системним адміністратором в рекламній агенції. До того дня він ніколи не затримувався на роботі. Я, як завжди, прийшла додому на годину раніше за нього та почала готувати вечерю. На кухні працював маленький телевізор, по якому показували телесеріал. Картопля з м’ясом вже була готова та навіть лежала на тарілках, чекаючи аж поки її хтось з’їсть. Пройшло пів години від того часу, коли Сашко зазвичай повертався. Я вже хотіла зателефонувати йому, але вирішила ще зачекати. Година, півтори. Я почала нервувати та переживати. В голові з’явилися усілякі п0гані думки.

Набрала номер. Знайома, майже рідна мелодія, замість гудків. Нарешті він взяв слухавку.

– Не можу розмовляти. Скоро буду. Приготуй теплу ванну.

Й кинув слухавку. Мене дещо здивувала його манера розмови та незвичний тон. Але одразу ж пішла готувати ванну. “Напевно щось трапилося,” – не полишала мене думка.

Ось нарешті у двері хтось постукав. Я інстинктивно швидко пішла відчиняти. У коридорі було темно (знову хтось з сусідів викрутив лампочку в під’їзді). Чоловік зайшов у квартиру. В руках він тримав згорток з покривала.

– Тримай, тільки обережно, – сказав він та передав мені щось трошки важкувате до рук.
Я придивилася. З покривала виглядало почервоніле дитяче обличчя. В мене аж захопило подих. Одразу купа питань, наче бджоли, зароїлися в голові. Хто? Як? Звідки?

– Знайшов у сквері. Хтось залишив його прямо на лавці, – почав розповідати чоловік.

Поки я розмотувала дитину та готувала ванну, Сашко розповів, що коли йшов до дому, то почув дитячий плач. Навколо нікого не було. На лавці помітив згорток з покривала та маленьку ручку, що намагалася вирватися з нього. Скільки не видивлявся він навколо мами, та все марно. Одразу викликав поліцію. Поки чекав їх, то взяв малого на руки. Дитинка одразу заснула. Малюк виявився на диво спокійним. Жодного разу не заплакав. Навіть коли його оглядав поліціянт.

Що ж, Сашко розповів їм все як було. Що робити далі з дитиною, вони не знали. Вже був вечір. Куди подіти його, ніхто не знав. Старший поліціянт попросив Сашка взяти малого до себе на ніч, оскільки він мешкав поряд. А зранку ним та горе-мамою вже займуться органи опіки та слідчі органи.

Я слухала цю історію та ледь не плакала. Як можна було полишити маленьку дитинку на вулиці. А якби на нього накинулися бродячі собаки чи хижі птахи. До того ж вночі вже було доволі холодно, жовтень все ж таки.

Коли маленький прокинувся (а це був саме хлопчик), то я його скупала у теплій ванній та нагодувала дитячою сумішшю, яку купив Сашко. Дитинка тримала мій палець у своїх руках та весело посміхалася. Заснув він швидко. А я ще довго дивилася на його червоні щічки та надуті губки.

За вечерею я не знала що й сказати. Була вражена вчинком свого Сашка. Знайти дитину та викликати поліцію – це одне. А взяти його до себе додому – це зовсім інше. Я пишалася, що вийшла заміж за такого чоловіка.

Малий спав всю ніч біля мене. Сашко перейшов у іншу кімнату. Зранку він пішов на роботу, а мене залишив чекати на когось з поліції чи органів опіки. В обід прийшла жіночка та сказала, що її прислали за малюком. Поки ми пили чай, то я розповіла їй все, що знала про цю історію. Малюка вона забрала.

Після цього випадку ми з Сашком вирішили, що хочемо завести власних дітей. Я побачила, що він буде відмінним батьком. Сподіваюся, що доля того малюка склалася якнайкраще, і йому знайшли нормальну родину, яка не покине його безпомічного на вулиці. Добре, що він ще зовсім маленький та нічого не пам’ятатиме коли виросте. А таким горе-мамам місце у тюрмі. Якщо ти вже не хочеш цю дитину, то просто віддай її до дитячого будинку, а не полишай на лавці.