Чоловік – eгoїcт. Не думає ні про кого, окрім себе!

– Максиме, куди поділися персики? Вони лежали зверху на холодильнику. Спеціально поклала туди їх, аби потім Ліну нагодувати. І чим мені накажеш її годувати? – гукаю чоловіка з кухні.

– Кохана, — відповів чоловік, який не пішов сьогодні на роботу, тому що вихідний, — я з’їв їх, звідки мені було знати, що ти їх залишила для доньки. Це всього лиш персики, можна купити їх в магазині.

– Тобто, як ти не знав? – починаю заводитися я. – Я тебе попереджала, що на обід дам Ліні персики, як тільки вона прокинеться. Чим ти мене слухав?

– Чого ти починаєш? Тож дрібниці, — починає заспокоювати Максим. – І що, що я скуштував персики? Теж мені трагедію знайшла. Магазин не далеко, можна піти й купити.

– От і я так думаю. Іди й купи!

– Мені зараз не виходить, через десять хвилин початок футбольного матчу.

Для нас це не рідкість, тільки кожного разу він їсть щось інше, і ми кожного разу починаємо сваритися. І зараз в мене є декілька хвилин, аби придумати, чим нагодувати дитину або ж інший варіант: бігти до магазину, не відчуваючи ніг. Але це потрібно чекати поки донечка проснеться, вдягати її, це багато часу займає, від чоловіка не дочекаєшся, щоб він сходив у магазин, а за дитиною дивитися він тим паче не буде.

– Ти сидиш в декреті, цілими днями сидиш вдома, нічого тяжкого не робиш, я ж на роботу ходжу, труджусь, нарешті вихідний, я ж можу відпочити чи ні? Я ж не випиваю з друзями, в пивні бари не ходжу, на гаражах не розважаюсь, на риболовлю не їжджу, у мами надовго не затримаюсь! Що не так? Як тобі ще вгодити?

Нашій сім’ї п’ять років. Ліні майже півтора року, ще до дитячого садочка далеко. Взяли іпотеку на квартиру, виплати не такі вже й великі, але я в декреті, і це все одно б’є по наших кишенях. Ще до нашого весілля чоловік мав власну однокімнатну квартиру, він її продав, батьки трохи доклали й так ми оплатили перший внесок. Звісно, батьки дали менше грошей, аніж чоловік, проте все одно допомогли. Але свекруха та Максим переконані, що саме він купив цю квартиру, тому чоловіка потрібно оберігати, турбуватися про нього, балувати, леліти.

Чоловік єдиний син у своєї мами, тому вона присвятила своє життя єдиному прекрасному сину. Завжди в Максима усе було найкраще, іграшки, взуття, одяг, завжди все, що хотів, все й отримував.

– Він егоїст, — це остаточне враження моєї мами після знайомства з Максимом. – Це ж треба так вчинити!

На той час ми жили з ним в його однокімнатній квартирі. Я по маленьку готувалася до святкування свого дня народження, покликала свекруху, батьків, свого меншого брата. Десь тиждень потратила на підготовку: вичистила всю квартиру, закупила продуктів, робила їсти. До святкування усе було на по готові, все красиво стояло в холодильнику, чекало на свій час.

– Я так хочу тортик. Можна мені хоча б маленький шматок? – попросив мене Максим.

– Зачекай трохи, — відповідаю, — залишилося ще сорок хвилин. Усі гості сядуть за стіл, і тоді будемо всі дружно ласувати тортиком.

Через декілька хвилин я поставила торт на балконі, звільнила місце в холодильнику, аби встигнули охолодитися напої, а сама пішла до туалету. Гості зібралися за столом, сіли, їдять, в хід пішли закуски, салати, гаряче, минуло тридцять хвилин, прийшла пора подавати торт. Принесла з балкона, поставила на стіл, відкриваю, і бачу… Одного шматка нема, красивого шоколадного декору нема, його хтось об’їв. Таки собі торт БУ.

– Максим, — звертаюсь до чоловіка, — не хочеш це пояснити? Ти взагалі нормальний? Навіщо ти це зробив? Це вже не красивий торт, а недоїдки!

– Я так сильного його хотів спробувати, що не витримав, — відповідає чоловік. – Це всього лиш шматок. У цьому нічого страшного нема.

І ця ситуація не поодинока. Таке постійно відбувається. В загальному, в мене нема ніяких претензій до чоловіка: заробляє, ходить на роботу, до декрету з хатніми справами допомагав. Якщо йому щось захочеться з’їсти, він навіть не запитає, чи залишити мені, чи я хочу. Куплю собі пачку смачного печива до чаю, а він один всю з’їсть, навіть одну штучку не залишить. Хоча в мене на це печиво були інші плани.

– Ну нічого страшного! – постійно це говорив. – Купимо ще, звідки мені було знати, що ти теж хотіла.

Хоча бували моменти, коли я казала, що хочу, або навіть просила, аби він залишив мені. Ага, звісно. Вдав, ніби не чує мене, і все з’їдав сам.

Після народження доньки ситуація погіршилася: часу мало, а грошей – ще менше.

– Тепер не тільки тебе треба й балувати! – спробувала присоромити Максима. – Ми батьки, в обов’язки яких входить турбуватися про дитину. Звісно, що купимо. Але на які гроші?

Іпотека, декрет, потреби дитини я все чітко розпланувала, скільки та за що потрібно було платити: комунальні послуги, харчі, побут, речі для квартири, їжа для Ліни, розваги та таке інше.

І тут, коли дитина хоче їсти, але її їжу з’їв її ж батько, спробуй на ходу імпровізувати, чим же нагодувати.

– Тобі вічно щось не подобається! Навіщо ти скаржишся на сина? – захищала чоловіка свекруха. – З’їв він щось, ну і що далі? Бідніші станете? Захотілося йому, значить вітамінів мало. То роби висновки, купляй більше продуктів або ж готуй!

– Я робила висновки, готувала більше! – відповідаю. – Але стільки приготуєш, рівно стільки з’їсть ваш син. І зараз ми не про конкретне говоримо, а в загальному, навіть про його виховання. Чому він спершу не питає, чи можна це їсти, чи мені щось залишити, він не цікавиться не то, що мною, а й навіть рідною донькою! Купляти більше продуктів ми собі не можемо фінансово поки дозволити.

– Ну ось, — продовжує свекруха. – От і найголовніше! Чому це він повинен питати, можна йому щось їсти чи не можна, якщо він єдиний ходить на роботу і заробляє на харчі?!

Біля свекрухи стоїть Максим і махає головою на знак згоди.

– Саме так! Чому я зобов’язаний запитувати?

Повертаємося до ситуації з персиками: я попередила чоловіка, що це був останній раз, а якщо ще така ситуація повториться, я просто заберу всі речі та поїду жити до батьків. Квартира? Поділимо. Як? Порівно. Чому порівно? А тому, що, милий мій, я теж маю донечку єдину, і хочу, щоб в неї все було.

Чоловік образився. Свекруха обізвала мене жадібною, неадекватною, невдячною, хамкою, що я погана дружина, яка сварить її Максима за кожну з’їдену крихітку хліба. Поки все нормально. Правда, свекруха не телефонує, не приходить в гості, ні слуху ні духу. Минув тиждень усі фрукти, сирки, йогурти – на місці.