– Уяви собі, що він після всього ще сміє говорити, що половина квартири належить йому! А нічого, що це квартира моїх батьків, яка лише дісталась мені у спадок! П0кидь0к! І батьків не стало лише через два роки після одруження! До цього ми по орендованих жили! – ділиться своєю життєвою історією Ольга Петрівна, їй зараз 30 років.
– Я вже й не пам’ятаю, чи ми були чотири роки одружені, чи вже п’ять, але це не має якогось великого значення. За цей час у нас народився син, зараз йому три роки. Живе він, звісно, зі мною. Недавно я думала подати на аліменти від чоловіка, але тут почалися усі ці розмови про квартиру…
Звісно, я відразу почала їй пояснювати, що чоловік не має ніякого права претендувати на житло, яке її дісталось у спадок. Поясню, що її потрібно зробити і які документи знайти, щоб точно виграти суд.
– Ой, А ми не приватизували квартиру! Знаєте, він часто говорив про це, а я все це до нових віників відкладала… Ще тоді відчувало моє серце, що з ним обережною потрібно бути, хоч і розлученням не пахло! – говорила задоволено жінка.
На жаль, мені таки довелось розчарувати жінку тим, що це не її житло, а муніципальне, тобто воно ї зовсім не належить, а от місту – так. З того моменту мені довелось їй пояснювати, що вона немає особливих прав у тій квартирі, от і виселити вона його не може. Навіть, якби вони у шлюбі приватизували квартиру, то його не можна було б виселити, так відпали всі можливості.
– Ви жартуєте? Такого бути не може! Це ж спадок від моїх батьків! – розійшлась вона, а після я почала їй показувати спеціальні закони, які підтверджували, що муніципальна власність не може передаватися по спадку.
Найгірше у цьому всьому те, що навіть після приватизації чоловік має мати право претендувати на квартиру, адже він там живе.
Ось така нелогічність наших законів…
