ЖИТТЯ

Чоловік мене покинув з дитиною на руках і вагітною… А через чотири роки повернувся, ще й не сам

Народилася та виросла я в невеликому селищі, де всі один одного знали. Після навчання повернулася додому, працювала в школі на пів ставки та доглядала хвoру мамy, батька ми тоді вже втратили. Згодом я почала зустрічатися з колишнім однокласником Андрієм, я кохала його ще в старшій школі, тож коли він запропонував мені одружитися, я була на сьомому небі від щастя. Та ненадовго…

Жили ми з чоловіком небідно, проте й працювати доводилося багато. Він збирав урожай з полів влітку, а взимку переходив до місцевої бригади, що займалася ремонтами. Вони так добре працювали, що іноді їх викликали до сусідніх селищ та навіть в місто. У нас було велике господарство: город, кури, гуси, свині, корова, а ще й домашні улюбленці.

Скоро я народила дівчинку. Чоловік мені мало допомагав, а в перші декілька місяців нарікав, що хотів хлопця. Я на те не зважала, адже, як то кажуть, у чоловіків батьківський інстинкт прокидається набагато пізніше. Так пройшло декілька років.

Реклама

Коли Маринці було вже років 8, я помітила, що чоловік рідше буває вдома, все посилається на якісь справи, затримується на роботі все довше. Зі мною він мало спілкувався, як і з донечкою. Та я намагалася кожного разу радувати чоловіка: готувала його улюблені страви, ніколи не нарікала, що я втомилася і працювати, і господарство вести, і доньку виховувати. І голова в мене ніколи не боліла, якщо ви розумієте про що я. Та Андрій все одно почав віддалятися від мене.

Коли чоловік сказав про те, що йде від мене, я вже це відчувала. Я була вагітна, проте Андрію не сказала, щоб він не думав, що я намагаюся втримати його дитиною. Згодом він почав жити зі своєю новою дівчиною, потім вони разом переїхали до міста. А я раділа, адже тепер він не міг дізнатися про мою вагітність.

Не приховую, мені тяжко було одній, та я й так все до того робила сама, тепер була просто ще й вагітною. Донька мені у всьому допомагала, і по господарству поралася, і в школі встигала, і мене підтримувала. Згодом я народила здорового сина.

Через декілька місяців мені зателефонував колишній чоловік. Він привітав мене з народженням сина та запитав, чи його це дитина. Я нічого не відповіла та поклала слухавку. Я його пробачила, та спілкуватися з ним не хотіла, мені все ще боліло, та й прикро було, що «добрі» люди йому все є таки розповіли про дитину.

Так ми залишилися втрьох. Коли донька трохи підросла, то почала підробляти й з дитиною допомагала. Мені дуже з нею пощастило. Щоправда, з батьком вона відмовилася спілкуватися зовсім, хоча я говорила їй, що наші стосунки не повинні впливати на їхні з батьком.

Через чотири роки все змінилося. Андрій з’явився на моєму порозі, та ще й не сам, а з дитиною на руках. Він розповів, що його друга дружина помeрла. Він майже відразу зрозумів, що зробив помилку, та вона хворіла, тож він не міг її покинути. Коли я народила сина, то в нього наче дах зірвало, та його нова дружина вирішила, що якщо вона йому народить дитину, то він від неї не піде. Довгий час їм нічого не вдавалося, а коли вона нарешті народила, то дуже заслабла… Він залишився один з малою дитиною на руках.

Якби він прийшов сам, я б його вигнала, а так дуже шкода було дитину. Я його прийняла. Згодом і почуття повернулися. Тепер у мене велика родина: чоловік і троє дітей. Люди продовжують мене засуджувати, та я щаслива.

Реклама

Також цiкаво:

Close