Чоловік oдружився з мoлодшою на сімнадцять років

На кафедрі зі мною працює Олена Степанівна та Василь Іванович. Вісім років тому вони були у шлюбі. А потім наш професор залишив Олену Степанівну і двох дорослих синів заради молоденької коханки.

Анастасія була молодша нього майже на сімнадцять років. Для Василя Івановича ця активна та вродлива студентка стала джерелом енергії та чоловічої сили. Тож він і вирішив: ще одна молодість не кожному дається, а грошей вистачить на всіх.

З Оленою Степанівною зійшовся ще в юності. Все починали з нуля, через все пройшли разом. Дружина займалася господарством, виховувала дітей та намагалася не закинути і наукову діяльність. Василь Іванович стрімко піднімався по кар’єрних східцях, став успішним професором і завідуючим кафедрою. З того часу він змінився, зробився владним та холодним. На першому місці було лише його слово, з дружиною навіть не радився ні в яких справах.

Їхні стосунки почали руйнуватися. Вони все дужче віддалялися один від одного. Ніби, на перший погляд, все добре у них, але тепло та любов кудись зникли. Колеги, а не подружжя. А що? Так більшість пар живе… Шукати пригод було обом ніколи. Василь Іванович наче й не був жіночим фаворитом…

А потім на його лекції почала ходити вона.. Анастасія була стрункою, граціозною, жвавою, життєрадісною. Не те, що Олена Степанівна. Вона зачарувала його. І розумна, і вродлива. Рідкісне поєднання.

Василь Іванович підійшов до неї, поглянув у очі і закохався. У них закрутився роман. Про це довгий час ніхто не здогадувався. А через рік Василь Іванович подав на розлучення. Відразу після того, як старший син закінчив університет. Ще через декілька місяців він одружився вдруге. Одружився з Анастасією.

Олена Степанівна геть тоді змарніла. Ходила бліда від горя, завжди сумна й неусміхнена. Ми частенько помічали її заплакані очі. Ще б пак! Адже їй доводилося щодня зустрічатися на роботі зі своїм колишнім чоловіком. А Василь Іванович літав, як на крилах. Він був щасливим, став добрим та привітним. Здавалося з молоденькою дружиною і він скинув років п’ятнадцять.

Через півроку Олена Степанівна повернулася до звичного життя. Вона почала доглядати за собою, почала захоплюватися спортом. Наша колега стала більше відпочивати, ходити до салонів краси та їздити у подорожі. Згодом вона познайомилися з хорошим чоловіком, навіть деякий час вони мешкали разом.

Минуло вісім років. У новому шлюбі Василя Івановича дітей так і не з’явилося. Зараз йому 55 років. Анастасії ще немає й 40. Подружжя вирішило розлучитися.

Якось я бесідувала з Оленою Степанівною. Вона розговорилася. Розповіла, що з колишнім чоловіком зараз у нормальних стосунках, знає про його теперішнє життя:

– Він говорить, що любить Настю. Але вирішив далі жити без неї.

– Дивно це якось…

– Чому? Вважаю, що все він вірно робить. Адже коли ти довгий час був по-справжньому щасливим з кимось, то відразу відчуєш зміни в коханій людині. Анастасія стала якоюсь знервованою та дратівливою. Він навіть думав, що у неї коханець з’явився. Адже більше 15 років різниця у них. Вона ще кров з молоком!

– Та що? Є у неї коханець?

– Ні. На цьому він її не зловив. Але якось почув, як вона розмовляла зі своєю подругою. Анастасія скаржилася їй, що вона віддає свої кращі роки старому чоловікові. У нього ж є діти. А вона не народжує. Залишиться потім без спадку й майна. Сказала, що перша сім’я для Василя все одно головніша.

– Ну вона, звісно, має рацію. Але ж їй ще й сорока немає. Ще може народити дітей.

– Так. Але Василь не про неї думав, коли запропонував розлучитися. Він мені зізнався, що не хоче жити з жінкою, яка мріє про його смерть і вже думає про спадок. Уявив, як будуть вони жити через десять чи двадцять років. Сказав їй, що зустрів іншу, тому подає на розлучення. Обіцяв їй придбати житло.

– Вона погодилася?

– Аякже… Своє житло і свобода. Що ще потрібно у такому віці?

– Можливо, Василь Іванович до тебе ще повернеться?

– Не знаю. Все може бути. Після 60 років багатьом людям знову пара потрібна. Важко старіти у самотності. Життя все розставить на свої місця.