Для мого чоловіка Степана поняття “тесть або теща” мали завжди негативне підґрунтя. Всі його товариші по роботі як один говорили, що ці люди завжди будуть втручатись у ваше з Веронікою життя. А обґрунтовували це тим, що для батька донька — це найсвятіше і віддавати її іншому чоловікові для нього й так не просто, тому у більшості випадків стосунки між свекром і зятем ніколи не будувались чудові.
Як би прикро це не звучало, але вони мали рацію. У мого Степана сталася аналогічна ситуація. Я й сама не помічала, як мої батьки почали руйнувати наш шлюб. Оскільки я звикла в усьому слухатись батька, і мені підходили всі його поради, я і навіть чоловіка не питала. Але ж тепер є “ми”, а не просто “я”. Ще коли зустрічались, то знайомство з моїм батьком відкладали до останнього. Степан ніяк не хотів з ними познайомитися, однак я поставила ультиматум, і тому все одно йому довелось погодитись.
Мій чоловік доволі приязний і спокійний, однак на першій зустрічі з батьками поводив себе аж занадто стримано. Мій тато сказав мені, що за “тюльку” ти собі знайшла? Але я не зважала, думала, що після весілля вони вже зрозуміють одне одного, бо іншого виходу не буде. Я не могла повірити, що це були саме ті перші образи, які я мала присікти ще у першу зустріч. Можливо, тоді все було б по іншому.
Після першого знайомства наче все забулось. На всіх святкуванням ми всі сиділи разом, спілкувались, обмінювались подарунками. Але якось, на деякий період після народження сина, ми повинні були приїхати до батьківського будинку, щоб мати змогла допомогти у догляді за новонародженим. Це було не з простих рішень. Але наймати когось ми не були в змозі. Вже мусили звернутись до моїх і всього на декілька місяців переїхати до них за місто.
Це виявилось не найкращим рішенням. Після приїзду мій батько почав експлуатувати Степана по-повній. Всі ремонтні роботи і догляд за садом дав йому. Потім увечері, після вечері, він постійно забирав тарілки, але все одно здавалось, що для батька він не був гідним претендентом на руку його доньки. Виявляється, він постійно на це натякав і в смішках це демонстрував, хоча я не навала цьому великого значення, думала, що батько просто жартує і все. Для чоловіка ці слова були болісними й образливими. Мене він не турбував, бо я після пологів ще й сама добре не оговталась.
Після цього батьки запропонували ще на деякий час залишитись у них, однак Степан відмовився. Мій батько сприйняв це як образу і почав ще дужче ненавидіти його. Говорив, що сам він ні на що не здатен, як пощастило, що такому бовдуру дісталась така дружина, як я.
Степан зібрав речі й поспіхом покинув будинок. Я плакала, мати намагалась заспокоїти мене і батька, але це їй не вдалась. Вона була занадто м’яка для суперечок. Мати ніколи не ув’язувалась у суперечки, а навпаки — намагалася приборкати батькову натуру своїм спокоєм, але це їй ніколи не вдавалось.
Коли повернулась до чоловіка, то почалися серйозні сварки через батька. Я інтуїтивно, може, намагалась захистити свого татуся, але це чоловіка ще більше розлютило. Він говорив, що тесть його ненавидить і тільки мріє його спекатись, що йому остогидли ці образи. Якось він прийшов повністю п’яний, то взагалі батько сказав, щоб я про нього забула, бо з алкоголіком нема чого жити. Хоча це був поодинокий випадок. Подружнє життя швидко почало забарвлюватись у темні фарби. Докори, сумління і скандали стали частиною буденності.
Через це й батько став часто навідуватись до нас, щоб побачити внука і підкинути ще сумління. Однак, я не зважала, хоч мій Степан вже навіть не розмовляв з ним. Батько для мене дуже дорога людина, тому я постійно намагалася покращити їхні відносини з чоловіком, але нічого не вдалась. Батько так і не полюбив його і бачитись тепер всі разом втрачало будь-який сенс. Я навіть не відчуваю докорів сумління за те, що мій Степан більше з ним не спілкується.
Якось моя мати прийшла до мене, щоб переконати мене, що це мій чоловік не правий, що так на це реагує, і можна було б цього уникнути, якщо не зважати на батька і не зважати на його слова. Але прогинатись під батьків чоловік так і не збирався, тому мати спокійно до цього почала відноситись. Тепер наші сім’ї бачаться лише на день народження внука.
Може, як внук підросте, то дідусь стане м’якшим, на це буду сподіватись, а поки живемо наче чужі люди. Спільні родичі з розумінням відносяться до цього, і ми від них не чули жодних докорів. Якщо у тата важкий характер, то це його проблема. І він повинен сам вирішувати їх, а не псувати нам життя.
Однак, батько вирішив піти іншим шляхом. Почав погрожувати, щоб після смерті він нам нічого не залишить, якщо я не буду з ним нормально спілкуватись і не вмовлю чоловіка адекватно ставитись до його зауважень і, тим паче, нормально реагувати на них.
Звісно, ми зі Степаном заробляли небагато, власної квартири не було, тому живемо в орендованій. Батькові гроші постійно мені були потрібні, тому час від часу я зверталась до нього по допомогу і чомусь завжди без нарікань він їх давав. А зараз вже ні, тому що ми вже не так часто спілкуємось, і його обурює те, що я не ображаюсь на Степана, що він не говорить з батьком.
Я все пояснила чоловікові й він зрозумів. Мати, звісно, вмовляла батька, щоб він трохи змінився і не докоряв так мені, але нічого не виходить. Не знаю, що й робити.
