Чоловік покинув мене, коли нашому синові було два роки, заради молодої дівчини. Розлучатися нам було складно, бо у мені боролась любов та ненависть до нього, але все-таки, я почала життя з чистого аркуша. Але через 12 років мені повідомили, що я краду гроші у сина!

– Я зовсім не очікувала, що мій син зробить з мене посміховисько на все місто – ділиться 50 річна Ольга – От, уявіть, ви все життя йому присвячуєте, працюєте вчителем, додатково підробляєте репетитором, щоб свою кровинку виростити й дати йому все, чого він хотів, а тут виявилось, що я у нього щось вкрала. Так мало того, що він про це всьому місту розповів, так ще й подзвонив наскаржився батьку, про якого я не чула років 10, якщо не більше! Я їм не раз казала, щоб хоч людей не смішили, а вони мені все повторюють, що я у сина гроші вкрала!

– Так, я зараз нічого не розумію, розкажи мені все послідовно, Олю, бо зовсім якась плутанина виходить.

– Ну, про те, як я сина одна на плечах тягнула 14 років ти знаєш і як мене чоловік по судах «таскав» теж, тому не має сенсу розповідати, яке розлучення для мене було важке у моральному плані.

– Звичайно, таке навряд забудеш, ти тоді, як привид ходила.

– Ну, коли ми нарешті розлучилися, то я вирішила, що це той самий момент для життя з чистого аркуша. Переїхала у нове місто, тоді з тобою й познайомилась, пошук нової роботи, друзів, садку для сина. Це все було важко, але воно того вартувало, бо зажили ми з сином дуже добре. Мені доводилось багато працювати, щоб забезпечити його бажання про хороші табори, новий велосипед, телефон, навчання англійської у найкращих репетиторів тощо, але ж не могла я відмовити сину. Я все життя забезпечувала нас на свої кошти, інколи недоїдала й ходила у поношеному, щоб тільки купити сину бажане.

– Невже повністю сама? Я думала тобі чоловік, хоч якісь кошти дає!

– Так, давав. У тому й зараз вся проблема. Перші три роки я навіть не заглядала на той рахунок, куди приходили аліменти, все-таки, образа їла мене зсередини, а потім побачила, що набігла хороша сума й сама туди почала трохи відкладати з зарплати. Всі ці роки я відкладала й жила з думкою про те, що як постарію, то куплю собі дачу, буду городину садити, син одружиться й житиме у нашій квартирі, а я буд допомагати їм свіжими фруктами й овочами.Звичайно, більша сума там була з аліментів, а не з моїх особистих вкладів.

– Так це ж прекрасна ідея! Я можу тільки привітати тебе з покупкою.

– Та з чим вітати? Син розлючений на мене, бо я з радості тієї розповіла йому правду, де гроші взяла. Сказав, що я крадійка та навіть не захотів мене слухати.

– Та невже? Він же у тебе завжди таким хорошим хлопцем був!

– Так, він ним і є, просто, не хоче слухати мене взагалі, думає, що я у нього вкрала ті гроші. Сперечався зі мною й зі злості зателефонував батьку, якому все розповів, то тепер вони двоє мені телефонують й вимагають повернути все до копійки, бо я егоїстка не подумала, що це гроші для сина на навчання, а не мені на відпочинок. Невже я справді егоїстка, що купувала дачу на своє ім’я, а не віддала їх синові? Може, варто її таки продати й віддати кошти синові?

Що ж мені робити з цим всім?