Чоловік покинув мене та сина через нагoвip його мами

Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася, коли разом з одногрупниками ми святкували вдалу здачу екзаменів та захист дипломних робіт. Своєю невеликою компанією ми сиділи у затишному ресторані. За сусіднім столиком сиділа компанія молодих хлопців, вони теж щось відзначали. Неодноразово я помічала, що один з них постійно на мене дивився. Кілька разів ми зустрілися поглядами. Потім він підійшов, ми познайомились разговорились і з того часу почали зустрічатись.

Таке неочікуване знайомство принесло у моє життя перше справжнє кохання. Стосунки розвивалися з шаленою швидкістю, і вже за вісім місяців Михайло запропонував мені одружитися. Коли я почула від нього пропозицію створити сім’ю, то ні секунди не роздумуючи погодилася, адже кохала його до нестями. Ще до пропозиції ми почали разом винаймати однокімнатну квартиру, бо власного помешкання ні в мене, ні нього не було. Раніше він жив з мамою, а я приїхала до столиці на навчання з невеликого містечка.

Єдине, що на той час мене пригнічувало, були часті відвідини нас мамою Михайла Ларисою Яківною. З першого нашого знайомства було помітно, що вона мене не полюбила. Було очевидно, що вона ревнує свого сина до мене, адже раніше він мешкав разом з нею. Тепер же, коли він створив свою власну сім’ю, вона залишилась сам (батько Михайла помер багато років тому).Кожного разу вона не пропускала можливості вколоти мене своїми зауваженнями про те, що я погана господиня, що в мене не прибрано у квартирі, що їжа не так смакує і ще безліч інших претензій.

Одного разу свекруха зателефонувала і слабким голосом попросила сина приїхати до неї. Такий екстрений виклик сильно занепокоїв Михайла і мене. Як виявилося потім, у неї сильно підскочив тиск. Довелося навіть викликати швидку. Зважаючи на такі обставини, нам довелося відмовитися від відпустки за кордоном, а Михайло на кілька днів переїхав до мами, щоб допомагати їй.

Я не була проти. Але як же мене здивувало, що за ці п’ять днів мій чоловік жодного разу не зателефонував мені сам і не поцікавився, як справи у матері його майбутньої дитини (я вже була на шостому місяці вагітності). А коли я телефонувала, то він неохоче спілкувався та швидко знаходив причину припинити розмову. То йому потрібно чимось допомогти мамі, то незручно розмовляти.

Остання наша телефона розмова стала справжнім потрясінням для мене. Михайло заявив, що він не повернеться. На моє питання про те, чи що сталося, він сказав, що не хоче мене знати, тому що думає, що дитина не його. Важко передати, який розпач і в той же час страх охопив мене. Я намагалася телефонувати кілька разів, але він не брав слухавку, а потім взагалі заблокував мене. Майже всю ніч я проплакала, але вирішила на ранок неодмінно поїхати та поговорити з ним.

У дверях мене зустріли Михайло та Лариса Яківна. І тут я чітко зрозуміла, звідки дує вітер. Як не старалася я поговорити з чоловіком, але свекруха постійно вставляла свої п’ять копійок. Він взагалі не хотів мене слухати. Заплакана я вилетіла з їхньої квартири.

Я не знала, що робити. В голову лізли різні думки, від яких досі в мене мурашки по шкірі. Машинально зателефонувала матері. Як би не її підтримка та те, що вона за кілька годин вже була в мене дома, то я не знаю, що б я могла зробити. Разом з татом вона забрала мене додому, у рідне містечко. За кілька місяців я народила гарненького хлопчика. Михайло навіть і чути не хотів, що в нього народився син. Згодом я і сама перестала йому телефонувати та вирішила, що назавжди викину його зі свого життя. Останній рам ми бачилися під час розлучення.

Минуло кілька років. Андрійко зростав. Я знайшла роботу у рідному місті. Мені постійно допомагали батьки. Пощастило знайти люблячого чоловіка, який не побоявся зустрічатися зі мною, попри малолітню дитину. Гадаю, що незабаром в нас буде весілля.

Але кілька днів тому в мене задзвонив телефон. Яким же було моє здивування, коли на крані я побачила ім’я Лариси Яківни. Першим бажанням було скинути виклик і заблокувати її. Але щось в середині підштовхнуло мене взяти слухавку.

Жінка майже одразу так почала плакатися в слухавку, що важко було зрозуміти, що вона намагається сказати. Виявилось, що це були вибачення. Вона слізно розповідала, що Михайло почав сильно вживати алкоголь, що його вигнали з роботи. Майже щодня її син приходив додому п’яний і вже почав виносити з квартири речі, тому що грошей не залишилось. Я не знала, що їй відповісти. В голові сотні разів я представляла собі якусь помсту, але знала, що ніколи не зможу опуститися до такого. А тепер, коли я почула все, це мені стало навіть шкода стареньку, хоч я впевнена, що вона сама винувата в тому, що сталося.

Я лише чемно попрощалася з нею, та попросила більше не телефонувати. А як би ви вчинили на моєму місці?