Чоловік продав квартиру, забрав гроші та знuк у невідoмому напрямку, залишuвши дружину на вулиці з трьома дітьми на руках

Наші батьки не могли народити дітей аж до своїх тридцяти восьми років. Ліkapі не могли вирішити пpoблему батьків. Перевіряли все по сотні разів, але так і не знайшли причину того, що в них не виходило зробити дитя. Так, з часом, моя мати навіть опустила руки та вирішила змиритися з тим, що доля не хоче подарувати їй дитину.

В цей час батько не дуже то й переживав щодо того, що дітей в них з мамою немає. Складалося враження, що він не дуже то й хотів їх. Час йшов, мама вже втратила надію та змирилася, що не відчує щастя материнства, як раптом дізнається, що вона вагітна. Щастя прямо прожекторами світилося з її очей. Але от батько… Байдуже йому було, є діти чи ні.

Народилася я. І звісно, як і всі діти, я плакала по ночах, бо ж поїсти потрібно, пелюшки змінити або ж ще щось. Батька це дуже сильно дратувало, тому він взяв це за причину, щоб зриватися на мамі та всяко ображати її та принижувати.

Пройшов рік, і мама народила ще двійнят – моїх молодших братів. Мама буквально на колінах та у весь голос дякувала богам і всесвіту, за те, що подарував їй трьох дітей, коли вона хотіла хоча б одного. Вона стала найщасливішою мамою на світі. А батько що? Батько просто вирішив піти від матері, так ще й провести дуже жорстоку аферу.

Батько взяв в мами дозвіл на продаж квартири. Як? Надавив на болюче – на дітей. Мовляв, дітей стало більше, то й місце потрібно більше, а тому краще взяти більшу квартиру, продавши цю, а на те, на що не вистачить грошей. Мама повірила йому, бо ж це її чоловік, котрого вона справді любила. А він взяв, продав квартиру, гроші забрав і зник разом з ними. Навіть зараз ми не знаємо, де він знаходиться.

Ми залишилися і без квартири, і без грошей. Мама, я та два малесеньких брати. Як так можна було вчинити? Тоді ми переїхали до бабці з дідусем. Так, було тіснувато шістьом людям в двокімнатній квартирі, проте все ж було головне де жити. Мамі ж доводилося багато та важко працювати, щоб забезпечити нас трьох.

Згодом померла бабця, а за нею й дідусь. Так, місця стало більше, проте легше не стало. Якось ми пішли гуляти до парку. А там був дитячий майданчик. Ми з братами гралися там, поки мама спокійно сиділа на лавці та спостерігала за нами. Я бачила, як до мами підходить один чоловік з ціллю познайомитися. Але мама весь час йому відмовляла.

Проте одного разу вона таки здалася та дала свій номер тому чоловіку. Вони познайомилися, стали ходити на побачення, і згодом вони стали справжньою парою. А потім і одружилися. Ми переїхали до Яна. Дядько Ян прекрасно до нас ставився, в нас почалося найкраще та максимально безтурботне дитинство. Він радів за нас, коли ми досягали успіху і плакав разом з нами, коли в нас були якісь невдачі. Згодом він всиновив нас, і тому ми по праву стали його дітьми. І ми дуже раді, що саме Ян став нам справжнім татком.