ЖИТТЯ

Навіть якщо ти станеш лuсuм, я буду любити тебе все життя!

Хто з нас не плекає у своїй пам’яті спогади про перше кохання? От і сьогодні, дивлячись на осіннє листя, згадав ту, яку я любив у сімнадцять років. Точніше – останнє з нею побачення.

Звали її Лідою. Вона навчалася у ліцеї і була відмінницею.

– Вона ж страшненька! – сміявся з мене мій друг Боря.

Реклама

– Мені так не здається… У неї бездонні очі і красива посмішка.

– Серйозно? Не помічав…

– Залиш мене у спокої!

Я був роздратований! Борис та Ліда ненавиділи один одного через мене. Я був між ними, як між двома вогнями. Неймовірні почуття до цієї дівчини зародилися у моїй душі відразу після закінчення школи.

До неї почав підбивати клинки один парубок з сусіднього району. Він приїздив під її будинок на мотоциклі і чекав її довгими вечорами. Товаришам казав, що ще трохи, і вона буде його. Я ж то розумів, чого він хотів насправді, тому підстеріг Руслана і зчепився з ним у двобої.

Дісталося мені тоді добряче. У мене була тоді розсічена губа і синець під оком. Коли Ліда побачила мене на лавці біля під’їзду, відразу повела до себе. Вона ніжно торкалася мого обличчя, обробляючи рани і дмухаючи на них, щоб вони не пекли від ліків. Від кожного її доторку у мене бігали мурашки по шкірі.

Потім ми пили чай на кухні і весело сміялися. А далі я обійняв її, а вона міцно пригорнулася до мене. Та прийшла її мама, і наша романтика тим і закінчилася.

Якби ж хоч раз повернутися у ті роки юності, коли ми були з Лідою разом. Пам’ятаю, коли ми вже вступили до університету, після пар пішли гуляти до парку. Ми впали у великі кучугури опалого багряно-червоного листя, і, взявшись за руки, мріяли. Її долоні були жаркі, як вогонь, і мене це ще більше спокушало. Це було вперше, так чисто, щиро, наївно… Просто тримати долоню в долоні…

– А знаєш, навіть коли ти зістаришся і станеш лисим, як твій батько, я все одно буду тебе любити! – сказала вона в ту мить.

Мене ці слова трохи напружили. У мене була розкішна шевелюра, волосся пишне та густе, як у мами. Я не збирався навіть на старості років ставати лисим.

А ще пригадую: був місяць жовтень. Надворі – тепла сонячна погода. Був вихідний день. Ми знову з Лідою пішли до парку. Вона почала збирати листя. Дівчина навчалася у педінституті, їй потрібен був природний матеріал для поробки. Я допомагав своїй коханій знаходити найкрасивіші листки. Потім ми, взявшись за руки, сиділи на лаві.

Ліда поклала мені голову на плече. В ті хвилини вона промовила слова, які, напевно, стали фатальними для нашого першого кохання:

– Ти ж на мені колись одружишся, правда? І потім у нас будуть дітки. Мені б трійко мати хотілося.

Ліда посміхнулася і мрійливо обійняла мене. Та тепер обійми не здавалися мені теплими. Я аж ніяк не хотів одруження у сімнадцять років… Та й найближчим часом не хотів. А діти? Які діти? Ми ще й самі діти! Куди нам поспішати? У нас навіть не було нічого. Ми тільки за руки трималися і в губи цілувалися. І то – не всерйоз!

Я поїхав до себе. А вона телефонувала й телефонувала. Я знав, що телефонує вона. Коли я взяв слухавку, відповідав холодним та байдужим голосом.

– Що трапилося? Чи все з тобою гаразд? – запитувала вона.

– Усе. Перестань до мене телефонувати. Я більше не хочу зустрічатися з тобою!

Вона, бідолашна, нічого не могла зрозуміти. Але крізь сльози сказала:

– Я не буду тобі набридати. Не розумію, що сталося… Та я буду тебе любити і чекати завжди…

Вона і справді – чекала дуже довго. Яким же черствим я був!

А тепер у кожного з нас своя сім’я. А наше кохання, схоже на те опале листя – воно закінчилося, так і не розпочавшись. А чи пам’ятаєте ви своє перше кохання? Яким воно було? Цікаво, чи закінчилася у когось перша любов шлюбом до старості років?

Реклама

Також цiкаво:

Close