Чоловік сам на себе не схожий, хоча раніше ніколи до цього не чіплявся!

Я у шлюбі вже 9 років, і весь цей час у нас була ідеальна родина. Звісно, ми сварилися, але завжди знаходили компроміси. У нас є двоє синів, вони ходять у школу. Останні кілька місяців чоловік перестав бути схожим на самого себе, лише шукає причини до чого пpuчепитися, а потім злuться!

І всі ці причини такі дрібні, що я просто не розумію, що діється. То йому не сподобається, що борщ пересолений, то як лежить книга на столі, то ще щось. Спочатку він лише до мене так прискіпувався, а тепер ще й на синів перейшов, то у них іграшки не так лежать, то вони не так пишуть, то ще щось…

А тиждень тому я несла додому важкі пакети з продуктами, зустріла нашого сусіда з поверху і він мені допоміг їх донести. На порозі на мене вже чекав невдоволений чоловік, який все бачив з вікна. Він влаштував мені такий скандал, ніби я зрадила, або ще гірше

Він горланив, що я роблю з нього дурня і хочу сусіда. Я весь цей час спокійно пояснювала йому, що це просто дружня допомога, але він нічого і чути не хотів, лише й говорив про розлучення.

У кінці він дивився на мене з ненавистю, і я нестримана сліз. Я не могла зрозуміти чим заслужила такий погляд, оскільки завжди стараюсь для нього та дітей, ніколи ні про кого і зайвого не подумаю, а тут таке…

Наступного дня все стало ще гірше, тому що чоловік пішов сваритися з сусідом і влаштував такий скандал, що тепер на нас всі пальцем тикали, а його дружина і зовсім припинила зі мною вітатися.

Вчора я зовсім розлютилась на чоловіка. Він дивився футбол, а біля нього діти гралися машинками та десь почали заважати йому, то він на них накричав як на своїх однолітків. Я аж рот прикрила, бо не очікувала такого.

– Тату, що я зробив поганого? Чому ти злий? – запитав молодший син зі сльозами на очах і у мене ледь серце не лопнуло.

– Йди звідси, ти мені заважаєш! – відповів він, і це стало останньою краплею.

Коли я спробувала поговорити з чоловіком, то він на мене накричав ще більше, ніж на дітей. Я закрилась у кімнаті з дітьми та намагалась їх втішити, а потім просто залишилась там, щоб обдумати все, що трапилось.

Я не знаю, як мені бути далі. Мій чоловік таким ніколи не був, не розумію, що з ним трапилось. Можливо, це скоро мине? А що як ні та все лише ставатиме гірше?

Я більше не можу дивитися на дітей, які ледь не плачуть від слів тата, та і я сама останнім часом все більше марнію та боюсь його…