Чоловік та моя мати вuганяють мене на роботу. А я не хочу цього робити, бо моя дитина пoтребyє уваги та любові. Я потрібна своїй донечці, то як же я її залuшу?

Моїй донечці Каринці виповнилося чотири роки. Вона у мене просто красунечка. Я обожнюю її! Щодня дарую їй якісь подаруночки чи готую щось добреньке для мого сонечка. Я щаслива мама! Можливо, всі ці почуття пов’язані з тим, що я довго мріяла про дитину. І, нарешті, Бог подарував мені це диво і радість бути мамою.

У нас з моєю крихіткою є певні проблеми: інколи вона погано спить і приходить до нас з чоловіком у спальню; вона нервується, якщо не бачить мене довгий час. Якщо я з’являюся, то вона голосно сміється і біжить до мене в обійми. Ну як же її не любити?

Коли я народила Каринку, взагалі відмовилася від усього. Кар’єра, подруги та улюблені заняття відійшли відразу на другий план. Забезпечує нашу сім’ю лише мій чоловік Ігор. Заробітна плата у нього невисока. Та ми звикли економити, тому на трьох нам грошей вистачає.

Я повністю присвячую себе дитині та чоловіку. По-іншому жити не можу. Я отримую неймовірне задоволення, коли займаюся донькою. Зустрічаю коханого чоловіка з роботи гарячою вечерею, намагаюсь завжди приготувати щось смачненьке.

Мені до душі цей стереотип: чоловік – годувальник, а жінка – берегиня сімейного вогнища.  Саме дружина створює домашній затишок і виховує дітей.

Я помітила, що мого чоловіка і мою маму дуже турбує моя (як вони називають – надмірна і ненормальна) близькість з донечкою. Вони усілякими способами намагаються зробити так, щоб я менше спілкувалася з дитиною. Я вважаю, що чоловік та мати мене просто ревнують до Каринки. Звичайно, було дуже добре, коли весь свій вільний час я приділяла чоловіку. Спочатку Ігор ігнорував донечку. А коли вона почала розмовляти, то хоч трохи почав приділяти увагу.

З нас двох донька любить більше маму, ніж тата. І зрозуміло чому. А Ігор цього осмислити не може. Він вважає, що то я налаштовую дитину проти нього. І я не можу йому довести, що якби він більше часу проводив з Кариною, вона б його так само любила.

А зараз мої родичі випихають мене на роботу. Вони намагаються впарити мені, що доньці потрібно йти до дитячого садка і спілкуватися з ровесниками. Говорять, що не треба дитину робити такою маминою.

А ще вони натякають, або й навіть прямим текстом говорять про те, що я божевільна мамочка. З чого вони такий висновок зробили? Лише з того, що я люблю свою крихітку і багато часу їй приділяю?

Чоловік нарікає, що я сиджу на його шиї. А моя мама пропонує забирати малечу з садочка. Вона каже, що буде сидіти з нею, якщо моя дівчинка захворіє. Але ж ніяка бабуся повноцінно не замінить маму. Бо Карині потрібна лише я.

Не уявляю, як мені переконати чоловіка та маму, що я повинна займатися дитиною, а не ходити на роботу. Може, хтось дасть правильну пораду?