Чоловік вuставив мене з дитиною з квартири. А через п’ятнадцять років прuйшов просити вибачення

Олег сказав, щоб я геть забиралася. У нього к0ханка була вже давно. Він збирався привести її у квартиру. Житло було його, а я з дитиною була зайвою тут тепер.

– Хочеш, я піду. Дай лише речі зберу.

– Збирай. І провалюй! Та кішку свою потворну не забудь! З собою її бери! – кричав Олег.

– Мамо, а що таке «потворна»? – запитала мене донька.

– На матір подивися – будеш знати! – грубо сказав чоловік.

– Донечко, не слухай тата. Бери свій портфелик. Ми їдемо звідси.

– А чому тато говорить такі слова?

– Він просто розгніваний…

– Потворний? – перепитала донька.

– Я тебе зараз відлупцюю, щеня ти погане! – підлетів до Аліни Олег.

Я стала на захист доньки. Загородила її собою:

– Дуже мудро – дитину бити, яка навіть не знає значення слова!

Олег зніяковів. А тоді просто взяв наші валізи і викинув їх за поріг…

Минуло п’ятнадцять років. Олег розійшовся зі своєю коханкою. Він прийшов миритися до нас.

Я вже вдруге заміж вийшла. Аліна влаштувалася у житті, їй вже не потрібен був батько. Знайшов, прийшов до нас, стоїть-посміхається, питає, чи впізнали.

– Звичайно, впізнали. А тепер, тату, я знаю, що таке потворний… Жахливо, коли в душі потворний! – з сарказмом промовила донька.

– Не зрозумів…

– Прощай, тату!

Вона дістала з полиці у коридорі свої старі іграшки та кинула їх Олегу під ноги. Звичайно, це негідний вчинок, але я ніколи не думала, що дочка запам’ятає те слово з минулого.