У 40 років я вдруге вийшла заміж. Мої діти на той час уже виросли: син навчався й працював, а донька вступила до університету, вони стали жити окремо від нас, і я зрозуміла, що більше мене з першим чоловіком нічого не пов’язує. Та тепер я боюся, що, вийшовши заміж удруге, я зробила помилку.
З першим чоловіком ми були знайомі зі школи, вступили в один університет, і якось закрутилося. Майже відразу після весілля я завагітніла, потім удруге. Після другого декрету я вийшла на роботу, темп життя був швидким і ніколи було роздумувати, чи правильно я все роблю. Та після того, як діти почали жити окремо я побачила, що ми з чоловіком зовсім чужі люди. Ми разом прийшли до такого рішення, тому подали на розлучення. Мій колишній чоловік чудовий батько, тож він спілкується з дітьми, допомагає їм, та й ми іноді зустрічаємося за кавою, тобто, розлучилися ми цивілізовано та залишилися друзями. Зараз у нього є нова сім’я, та й у мене також.
З другим чоловіком я познайомилася в кафе. Ми розговорилися, у нас було багато спільних інтересів. Потім зустрілися вдруге, утретє, так і стали будувати стосунки. У нього це також другий шлюб, проте з першою дружиною його нічого не пов’язує, адже дітей у них не було.
Артем дуже гарний чоловік, турботливий та уважний. Та є у нього один великий недолік, і здається мені, що він скоро зруйнує те, що залишилося від нашого шлюбу. І недолік цей – безмірна любов до мами.
Спочатку я вважала таке його ставлення до матері великим плюсом. Та потім я зрозуміла, що її інтереси та потреби він ставить вище за мої чи його власні. Мама в нього завжди на першому місці, тож я зрозуміла, що він просто мамин синочок. І знадобилося мені для цього майже три роки, два з яких – у офіційному шлюбі.
А почалося все з того, що ми їздили до його мами кожні вихідні. КОЖНІ! І я не жартую. Замість того, щоб залишитися в місті, проводити час удвох, та в театр сходити чи в кіно, ми їздили до його мами. То на городі допомагали, то ремонти робили, то заготівлі на зиму, то просто поприбирати у дворі та в будинку. Знаєте, в селі завжди робота знайдеться. А його мама говорила, що то все одно нам дістанеться, та щоб ми не лінувалися. А коли я зауважила, що нам будинок у селі нам не потрібен, то свекруха образилася, а чоловік влаштував мені скандал.
Кульмінацією став випадок, коли я зaxворіла. У мене була висока тeмпература, я не могла навіть піднятися з ліжка нормально. Я попросила чоловіка не їхати в село на ці вихідні, та він мені відмовив, ще за собою почав кликати, сказав, що там я відлежуся, а мама за мною буде доглядати. Та де там, довелося мені ще й пів дня працювати. Потім я лікувалася ще два тижні.
Після того випадку я перестала їздити в село на кожні вихідні. Мій чоловік мене не підтримав, і все одно кожного тижня навідувався до свекрухи. Я й не заперечувала, щоб він їздив до своєї мами. Я ж насолоджувалася «вільним життям» та почала частіше бачитися з дітьми.
Тепер же свекруха захворіла. Здається, нічого серйозного, та справлятися з господарством сама вона не може. І знаєте, що вигадав мій чоловік? Що я маю поїхати її доглядати. Чоловік вимагає, щоб я звільнилася та переїхала в село доглядати за його мамою! Я категорично проти!
Чоловік не розуміє, чому я не хочу звільнитися, щоб доглядати за його мамою, каже, що це ж не назавжди, що ми повинні допомагати мамі, адже це його обов’язок. Я не витримала та сказала йому, що якщо це його обов’язок, то нехай сам звільняється та їде доглядати свою маму. А він пояснює це тим, що в нього зарплатня більша, тож звільнятися маю саме я!
Я все розумію: батькам треба допомагати, і все таке. Та чомусь мої справляються самі, і до них не треба навідуватися кожного дня, та й до дітей я так часто не їжджу, чи вони до мене, то чому я повинна доглядати його маму, ще й звільнятися для цього? Хіба це нормально? Тепер я все частіше думаю про розлучення.