Чоловік вирішив мене пoкuнyти після пологів, щоб я зайвий раз не нepвyвалась!

Чоловік пoкuнув мене, коли побачив у мене на руках дитину, тоді минуло кілька днів після пoлогів. А причина була у тому, що він не хотів, щоб я нервувалась, коли була вaгітною.

Ми з чоловіком були одружені 5 років. На момент вагітності нам було по 30 років, і два роки перед цим ми робили все, що було у наших силах, щоб я завагітніла, це була наша спільна мрія і ціль. Ми спробували багато різних методів і пережили чимало складних періодів, але таки побачили дві заповітні смужки.

Від цієї звістки ми двоє були дуже щасливими. Чоловік тоді став більше приділяти мені уваги, постійно турбувався, щоб все було добре і ні на мить не дозволяв думати про щось погане. Я чомусь у той момент думала, що дитина – це єдине, чого нам бракувало для повноцінного щастя й ось тепер нам нічого не зможе завадити. У мене не було сумнівів, що після народження дитини наші стосунки лише покращаться і зміцняться, але я ніяк не очікувала, що все закінчиться так…

Вагітність проходила легко, я народила у потрібний термін та без ускладнень. Тоді ще мій чоловік був у відрядженні, тому на виписку він не встиг. Мене ні на краплю це не засмутило, тому що я знала, що попереду на нас ще чекає багато щасливих днів. Чоловік приїхав увечері після виписки, мило посміхався гостям, постійно дивився на сина, який спав у своєму ліжечку, а коли всі гості розійшлися, я взяла його, щоб погодувати, а чоловік пішов у душ.

– Ти речі коли будеш розбирати? – запитала я, тримаючи у руках сина та поглядаючи на валізу з відрядження.

– Та не буду, я, мабуть, піду! – відповів він. У той момент я взагалі не усвідомлювала про що він говорив, тому лише засміялась. – Я серйозно. Я хочу піти.

– І куди це?

– Розумієш, рік тому я познайомився з прекрасною жінкою і закохався, а коли у нас почалися романтичні стосунки, і я хотів тобі розповісти, то ти повідомила, що вагітна. Я ж знаю, як довго ти цього хотіла і які сили докладала, а вагітним не можна нервуватися, от я і вирішив потерпіти поки ти народиш, щоб все добре пройшло і лише тоді піти до моєї коханої жінки.

У мене не було слів. Син заснув на моїх руках, а я не знала, що робити далі. Він одягнувся, взяв валізу і пішов геть. Наступний тиждень я жила, як робот, виконувала все, що потрібно, але нічого не відчувала.

Після прийшов чоловік, і ми обговорили з ним розлучення, розподіл майна та час, коли він зможе бачити сина. Я була сама не своя, на всі його питання відповідала байдуже, але у середині мене продовжувала горіти надія, що це найдурніший розіграш у світі.

З цього дня минуло вже два місяці. Я продовжую жити, намагаюсь набратися сил та почати насолоджуватися кожним моментом, хоча б для сина, який швидко росте і розвивається. Я й досі не можу повірити, що зі мною так вчинили. Розбили мені серце в один з найщасливіших днів мого життя.

Я дозволяю чоловікові спілкуватися з сином, він нам допомагає грошима, але сама стараюсь його уникати, навіть гидко дивитися на людину, яка скільки часу мені брехала.