У три роки я потрапила до дитячoгo бyдинку, а в п’ять мене взяли на виховання. Та в підлітковому віці я стала просто немoжливою і навіть почала кpacти. Мої батьки почали думати про те, що я нeвипрaвна, і мене варто пoвернути назад!

Мені здається, що взяти чужу дитину на виховання – великий ризик, адже гени – дуже сильна річ, і ніколи не знаєш, що «викине» чужа дитина. Але й свої діти часто «підкидають» такі сюрпризи, котрих ніколи не чекаєш, тож в будь-якому випадку виховання дітей – велика лотерея. Та все можна виправити турботою та любов’ю, це я точно знаю, адже так сталося і зі мною.

Народилася я в невеликому селищі. Тата свого я навіть не пам’ятаю. Уже потім мені розповіла тітка, що він сидить у в’язниці. Колись через борг у нього сталася суперечка, у якій він випадково вбив сусіда. Та я ніколи не винила батька ні в чому, адже я не знала всіх подробиць цієї історії. Де він зараз, я також не знаю, спроб знайти мене він не робив.

Коли мені було три роки, тяжко захворіла моя мама. Рак «з’їв» її буквально за два місяці. Було вже запізно, тож лікарі не змогли нічого зробити. Хоч я була маленькою, та я назавжди запам’ятала змучену та налякану маму, адже вона турбувалася, що буде зі мною, коли її не стане. Батьки мами давно загинули, тож єдиною її родичкою була сестра. Бабусю та дідуся з боку батька я ніколи й не знала, тому вони явно не хотіли чи не могли мене взяти до себе.

Після смерті матері тітка розповіла мені, де мій батько. А потім вона сказала, що не може мене взяти до себе. Тітка ніде не працювала, займалася домашнім господарством та вихованням трьох дітей. Її чоловік тяжко працював, але вони самі ледве зводили кінці з кінцями. Тому тітка прямо мені сказала, що на мене в них немає грошей, та й місця.

Так у три роки я опинилася в дитячому будинку. Він знаходився в обласному центрі, і до нас часто приходили сімейні пари, які хотіли когось всиновити. Так одна жінка примітила й мене. Вона довго навідувала мене сама, а потім почала приходити з чоловіком. Вони часто гуляли зі мною, просто говорили та приносили смаколики.

Жінка розповіла, що вони не можуть мати дітей, але дуже хочуть, а я їм дуже сподобалася, тож вони хочуть, щоб я стала їхньою донькою. Я сказала, що в мене була мама й десь є й тато, але жінка не відступала. Вони змогли добитися моєї прихильності. Та потім почалися проблеми з всиновленням, я не зрозуміла всього, але сімейна пара все ж таки мене забрала, як казали, «на виховання».

Так у п’ять років я отримала нову сім’ю. Мої нові батьки були дуже добрими, люблячими та турботливими. Я згодом змогла їх щиро полюбити у відповідь. Вони завжди були мені чудовими батьками, а я була слухняною дівчинкою. Я гарно навчалася та намагалася ніколи не засмучувати батьків.

Та все змінилося в підлітковому віці. Для мене більше стали значити друзі, їхня думка та їхнє схвалення. Я стала погано навчатися, прогулювати школу, брехати батькам. Згодом я почала красти.

Одного разу я почула, як мої батьки говорять про мене. Вони завжди мене любили та підтримували та «визволяли» з халеп, і я думала, що так буде й далі. Але мій батько сказав матері, що це мої погані гени проявляються, і що вони не можуть знати, чи це перехідний вік, а чи я «запрограмована» стати злочинницею. Він казав, що вони не можуть знати, що з мене виросте, і з такими генами сподіватися на краще – зась. Батько говорив, що задумується про те, щоб «повернути» мене назад! Мама стала мене захищати, говорила, що все одно мене любить, і що вони повинні дати мені другий шанс. Батько відповів, що він також не переставав мене любити, але його терпіння закінчується. Загалом, вони домовилися, що дадуть мені все ж таки останній шанс і будуть діяти як і раніше – підтримкою, любов’ю та розумінням.

Після цієї розмови я подивилася на свої дії та своїх друзів з іншого боку. Я зрозуміла, що насправді мені бажають добра тільки батьки. Не скажу, що в нас налагодилося все відразу, але їхня любов та турбота змогли мене «перевиховати».

Тож знайте, що «погані гени» – це не діагноз. Головне любов, підтримка та розуміння. Вони зможуть зробити справжнє диво. Зараз я і сама мама і намагаюся виховувати дітей так, як це робили мої батьки, і дуже сподіваюся, що в мене все вийде!