ЖИТТЯ

Чоловік знайшов нову дружину, поки перша була у лikapнi!

Для маленької Єви зима пахла мандаринами, ялинкою, шоколадом, материнським та батьківським сміхом. А кущики та дерева, одягнуті в білому, були схожі на наречених. Одного разу коли її батьки передивлялися фото зі свого весілля, Єва серйозно заявила, що хоче, щоб її важлива подія відбулася саме зимою.

Зірочка, зимою дуже холодно та квітів немає, — сказала мама.

– Я сніжинка, — турнула ніжкою малеча та побігла в напрямку своєї кімнати.

Реклама

З неба падали красиві, лапаті сніжинки, які майже покрили жовте листя на землі. Вони наче танцювали під музику легкого вітру. Дівчинка була зачарована цією красою та не відводячи очей дивилася у вікно.

З Олегом Єва познайомилася на дні народженні у подруги дитинства Лізи. Було враження, що поряд сиділо не двоє незнайомих людей, а близькі родичі. Обоє мали красиві карі очі та ямочки на щічках. Доля, дивлячись на них дуже сумувала, адже їх чекала важкі випробування. І не мають люди сили змінити те, що їм судилося. Весілля Олег з Євою зробили взимку, бо так мріяла в дитинстві та красива дівчинка. Час швидко проходив. Ось вони уже п’ять років у шлюбі та чекають свого первістка. Лікарі сказали, що буде дівчинка.

Реклама

– Назвемо, Сніжана. А вдома будимо називати, Сніжинка. Ти не проти? – запитала у чоловіка.
Олег у відповідь поцілував дружину, він був дуже щасливий, для нього не грало ролі ім’я, аби здорова була.

Пологи пройшли без ускладнень, з дитиною все було добре. Але відразу після пологів здоров’я Єви погіршилося. Жила вона від лікарні до лікарні. Дочка завжди тягнула рученята до батька, але він завжди не мав часу. Він це пояснював тим, що на роботі багато справ, не встигає. Єва відчувала, що щось не так, її серце билося в рази швидше, коли він поспіхом цілував її та швиденько вибігав з будинку.

viomedspa.com

Час від часу до них в гості заходила Ліза. Олег дуже соромився в її присутності, моментами навіть червонів. Та і Ліза, якось почувала себе не комфортно, рідко дивилася в очі, але Єва цього не помічала, у неї було дуже багато своїх турбот.

Через деякий час, як відсвяткували день народження Сніжинки, Олег прийшов раніше, ніж зазвичай з роботи.
– Єва, я б хотів, щоб ти мене вислухала. Не хвилюйся, будь ласка. Я буду вам допомагати, не відмовляюся від аліментів, але не можу я більше жити з тобою. Ти надто часто була відсутня, мої почуття до тебе, як до жінки, погасли.

– Хто вона? – зі сльозами на очах запитала Єва.

– Ліза.

Єва не влаштовувала скандалу. Розмовляла спокійним голосом, відповідаючи на всі його запитання. Але що саме, вона не пам’ятала, все було як в тумані. А маленька Сніжинка, бігала за їхніми спинами та голосно сміялася, щось співаючи собі під ніс.

Тільки після того, як Олег закрив за собою двері, стало нестерпно боляче. Навіть фізичний біль не був таким сильним. Ліза.. Подруга! Сльози котилися одна за одною. Єва плакала тихо, щоб не злякати дитину.

А Сніжинка зовсім по-дорослому витирала мамі сльози та мовчала, тяжко видихаючи.

Батьки підтримували Єву.

– Ти будеш щаслива! – сказала мама, гладивши її по голові, як в дитинстві.

– Набити б морду зятю, не людина він, — ходив по колу злий батько.

Розійшлися вони з Олегом без скандалів. Він приносив дочці подарунки, вітав зі всіма святами. А Єва навчилася ставитися до нього, як до чужої людини. Не дивлячись на те, що пережила Єва, її здоров’я покращилося. Вона часто зупинялася біля дзеркала. Але красива жінка з сумними очима, зовсім не була схожа на ту Єву, яка завжди світилася від радості.

– Можливо, тобі краще повернутися на роботу. Між людьми швидше забуваються усі негаразди, — радила їй мама. А з малечею ми будемо. Сьогодні заходила в магазин, дівчата за тебе запитували.

– А дійсно, — підтримав батько. Ти ж з будинку майже не виходиш.

У вихідні Єва садила Сніжинку на санчата та везла в парк, сніговиків ліпити. А дорогою додому заходили в магазин, купували смаколики: мандарини, апельсини, шоколадні цукерки.

Одного дня Єва ледве тягнула санки, снігу нападало дуже багато. Сніжинка тримала пакет зі смаколиками. Раптом санки перевернулися, Сніжана випала на сніг, апельсини покотилися по стежині. Єва однією рукою допомагала доньці, а другою намагалася зібрати апельсини.

– Не можете впоратися, дівчата?

Незнайомець, рятівник, допоміг зібрати все у пакет, витрусив маленьке покривало та постелив на санки.

– Зараз по дорогах ходити важко, а ви хочете їхати. Давайте я вас підвезу, — з посмішкою сказав незнайомець. Зима тільки розпочалася, а вже замело. Моя машина стоїть в гаражі, і твою, дитя, необхідно поставити.

– Нам не далеко, — відповіла Єва.

– А тато мені ніколи не возив, — сказала Сніжинка.

– Не хвилюйся, малеча, зима довга, ще встигне. А то мама тебе в снігу ще загубить.

– Ось наш будинок, дякую.

Незнайомець у відповідь посміхнувся.

В зимові дні, в магазині дуже людно. Всі намагаються купити теплі речі.

– Дочко, дай мені щось дешевше, але щоб якісне?

– Пані, це не мій розмір, мені це не підходить, дайте інше?

– Чому ви так довго?

– Доброго дня, як ви можете це все так спокійно терпіти?

Перед Євою стояв знайомий-незнайомець, який їх врятував. Купив теплі рукавички, подякував. Виходячи помітно затримав погляд на очах Єви. Ці дні були дуже холодними. Після роботи хотілося швидше додому. А на зупинці, як завжди багато людей. Усі штовхалися.

– Єва, доброго вечора, хотів би вас підвезти, якщо дозволите?

– Звідки ви…?

– На бейджику прочитав. А я Сергій. Признаюся чесно, чекав коли ви закінчите роботу. Погоджуйтеся, бо поки будете думати, то змерзнете. Чи можливо вас чоловік має забрати?

– Ні.

По дорозі додому, Єва дізналася, що Сергій одружився, коли навчався на другому курсі університету. А на четвертому розлучився. Його дружина закохалася в перспективному та не бідного однокурсника. Тепер Сергій має власний бізнес, а особисте життя відклав на потім.

Сергій намагався не набридати Єві, час від часу забігав в магазин. Інколи підвозив додому. А ще любив здалеку дивитися, як Єва зі Сніжинкою ліплять сніговика та грають у сніжки. Він відчував, що йому подобаються ці дві красуні. Але давнє розчарування засіло в серці та не давало йому зробити перший крок.

Доля — це невидимка, вона знала, коли Сергій зліпить для Сніжинки великого сніговика. Та назве маму з дочкою “щастям, знайденим в снігах”. Просто ще не час…

Реклама

Також цiкаво:

Close