Чому я ніколи більш не даватиму у бopг? І що я відповідаю, коли у мене просять?

Моя колега на попередній роботі полюбляла попросити у борг. Звісно, вона його і повертала тільки нам давали зарплату, але й це було не так просто. У борг її більшість давало через жалість, у неї троє дітей, а вона сама їх виховує, от і ніхто її відмовити не міг. Лише з часом я зрозумів, що вона не та людина, якою прагне здаватися.

Почалось все з того, що одного разу, коли ми всі стояли у черзі за зарплатою, вона вийшла й просунула мені тисячу гривень, яку позичала раніше, та промовила: «Ех, складно від серця відривати навіть!»  Говорила вона це так, ніби я її бідолашну обкрадаю, а вона просто хороша жіночка. А гірше все стало аж через місяць, коли її призначили нашим керівником. Вона показала себе, як справжня вискочка та стeрва.

Або ж згадується мені історія мого дідуся. Ще тоді буди всякі книжки, на які залишали гроші та й зарплата у 100 рублів буда скарбом. Мої дідусь з бабусею зняли з тієї книжечки 80 гривень, страшні гроші, планували купити нове ліжечко, а тут знайомий, мов позичте 40, через тиждень верну 45. Якось так його теж шкода стало, от і позичили, а він зник. Спочатку дідусь його чекав, а коли пройшло два тижні, то пішов до нього додому. Виявилось, що вони з‘їхали. Про борг згадалось аж через 20 років, коли той самий знайомий повернувся у місто й приніс дідусеві 50 рублів, але це вже були справжні копійки. Той ледь стримався, щоб бійку не затіяти, але бабуся його зупинила.

Пам‘ятаю, як моя сусідка, на початку минулого року, ще перед карантином, прохала мене підвезти її у магазин. Мені теж було потрібно туди, тому ми разом поїхали. На касі їй не вистачило 300 гривень, я позичив, а вона пообіцяла того ж дня повернути. До сьогодні вона не згадувала про борг і сумніваюсь, що взагалі згадає.

У мене дійшло до того, що люди, які спочатку просять у борг, потім самі відвертаються від мене, не вітаються і складається враження, що це я їм щось погане ще зробив. От, наприклад, моя знайома пару років тому організовувала хрестини, позичила у мене кілька тисяч гривень і досі їх не повернула, а коли мене бачить, то верне голову так, що можна подумати, я їй у борщ кожного дня плював.

Хоча, я сам винен у цьому, от не давав би у борг, то ніхто б від мене голову не вернув. Тепер коли хтось у мене просить гроші, то говорю, що у мене все на банківському рахунку, а до банку я їхати найближчим часом не планую. А якщо ви комусь не можете відмовити або хтось справді потрапив у халепу, то давай рівно стільки, скільки вам буде не шкода втратити.

А ви даєте у борг чи самі берете, а потім обличчя вернете при зустрічі?