Чому моя мати мене п0кинула? Вона більше мене не любить? — спитала внучка у мене! Я не знала, що їй відповісти

Мою внучку звати Галина. Вона дуже весела і життєрадісна дитина. Їй всього 9 років. Не так давно в нашій сім’ю сталася трагедія, мати Галини потрапила в автокатастр0фу й п0мерла. Антон, мій син, у розпачі почав багато пиячити, а я взяла на себе обов’язок опікуватись внучкою, поки батько не прийде до тями.

Як і всі діти у її віці, вона ще мало розуміла, що таке смерть і не зважала, коли всі одягнули чорне і почали оплакувати її матусю, однак її відсутність почала помічати. У ніч, коли це сталося, мій син був вдома й дивився телевізор, чекаючи дружину з роботи. Вона працювала адміністратором магазину й мала довгу зміну, аж до 10 вечора. Зазвичай, вона поверталася додому автобусом, але не встигла й викликала таксі, яке прирекло її на трагічну долю.

Мій син дуже розізлився, коли не зміг зрозуміти, чому його жінка ще не прийшла додому. Час був досить пізній, вже за північ. Але Катерини досі не було. Тільки після дзвінка з лікарні все стало зрозуміло. Слава Богу, я живу в сусідньому домі, тому швидко на дзвінок сина прибігла до квартири, а він тим часом поїхав у лікарню дізнатись про стан моєї невістки.

Прикро, але він вже не застав її живою. Вона померла за 3 години після аварії. Антон дуже її любив і ця новина потрясла до глибини душі. Всі плани й мрії розвалилися в одну мить. Таке пережити важко.

Я все частіше стала навідуватись до нього. Повинна була взяти його сім’ю у свої руки, бо вийти з горя не так вже й просто. Галинка — мій скарб, дуже розумна дівчина. Як і зазвичай, по прикладу її покійної матері, я читала їй казки на ніч, щоб розвивати її уяву. І тут від неї чую питання:

“Бабусю, а чому мати мене покинула. Вона що мене більше не любить?” — питає Галина, дивлячись прямо в очі.

Я розгубилася. Не знала, що й казати, а сльози почали литись градом. Швидко вибігла, не сказавши ні слова. Попросила сина, щоб він їй щось розповів, але він не схотів. Я не могла залишити це питання без відповіді. Повернувшись до Галинки я почала їй розповідати, що є неземне життя й Бог.

“Люба, твоя мама полетіла до Бога. Ти її більше не побачиш, але вона завжди буде поруч з тобою. Оберігатиме тебе! Твій батько дуже тужить за нею, але ти повинна залишатись сильною і відважною, але головне робити все можливе, щоб вона тобою пишалась” — сказала я внучці, сподіваючись, що вона зрозуміла мої слова і настанови.

Наступного дня я спала спокійно. Галинка поснідала і пішла до школи. Я помітила як сильно вразили її мої слова. Вона почала старанно вчитись і потроху готувати їсти. Вчора разом ліпили вареники. Їй важко буде без матері, але я зроблю все можливе аби їй було легше. 10 років тому я теж втратила чоловіка, а ще до того своїх батьків, тому її біль мені відомий, однак не в 9 років.

Ми всі народжуємось і помираємо. Важливо, щоб глибина горі й скорботи не ставала на перешкоді рухатись далі по життєвому шляху. Тепер ще залишилось вивести сина з цього депресивного стану. Я не буду собою, якщо не допоможу їм обом зцілитись від цієї втрати!