Віддай свою стару машину нашому Сашкові. Ти ж все одно гарно заробляєш

Свою дружину Вікторію я зустрів випадково. Підвіз її до університету. Я працюю торговим агентом, тому часто мотаюсь між містами. По дорозі розговорилися, обмінялися номерами. А далі все й закрутилося. Через рік вона сказала, що вагітна. Я довго не думав й зробив їй пропозицію. Народилося в нас одразу двоє діточок. Два хлопці. Я звісно ж радів, проте знав, що відтепер вся відповідальність за Вікторію та дітей повністю на мені. Почав ще наполегливіше працювати, шукати нових клієнтів.

З перших днів народження дітей мої батьки, здавалося, й не полишали нашої квартири. Постійно щось приносили смачненького. Допомагали з малими та давали можливість Вікторії хоч трохи відпочити. Абсолютно протилежно іншими були мої тесть та теща. Вони навіть не захотіли зустріти власну доньку з пологового будинку, як потім я дізнався – не хотіли дарувати подарунок. Онуків вони побачили лише через місяць, та й то лише тому, що ми самі приїхали до них в гості. Я давно помічав, що вони доволі жадібні. Як то кажуть зайвий шматочок цукру гостям не запропонують. Зате вже коли самі йдуть до когось у гості, то краще біля них не сидіти, а то напевно залишишся голодним. Крім моєї Вікторії вони ще мають сина Сашка. Що більше я на нього дивлюся, то помічаю, що він повністю схожий на них.

Одного разу, коли він був у нас в гостях, то з’їв все дитяче яблучне пюре з холодильника. Він навіть й не подумав, що це для його маленьких племінників. Одночасно з тим я почав помічати, що Вікторія щоразу дає йому та батькам з собою додому повну торбу продуктів. Коли я запитав для чого вона це робить то не отримав жодної зрозумілої відповіді. Я пояснив їй, що Сашко вже не маленька дитина. Йому скоро буде двадцять п’ять, а він ніде не працює та сидить на шиї у батьків. В той день ми посварилися з дружиною. Хоча я точно знаю, що правий.

Місяць тому я вирішив купити новий автомобіль. Друг як раз привіз з Європи доволі непоганий та економний варіант. Для моєї роботи підходить ідеально. Звісно ж, що ми з Вікторією поділилися гарною новиною з її батьками. Вже на наступний день вони були в нас разом з Сашком. За розмовою раптово тесть сказав

– Я чув, що ти збираєшся купувати нову машину. Віддай свою стару машину нашому Сашкові. Ти ж все одно гарно заробляєш

Я ледь не подавився чаєм. Звісно ж, що я вирішив спочатку, що це жарт. Але виявилося, що він говорив абсолютно серйозно. Коли я відмовив, то Сашко різко підірвався зі столу (та так, що ледь не перевернув тарілки) й грюкнувши дверима вибіг з квартири. Від спричиненого ним галасу прокинулися діти, які й так всю ніч не спали через зуби. Я просто оскаженів. Не соромлячись батьків Вікторії я висловив все що думаю про них та Сашка. Навіть сказав, що більше не хочу його бачити в нашій квартирі.

Пройшов час, а ситуація так й не вирішилися. Ми досі не спілкуємося. Та я ні про що не шкодую, хтось мусив поставити їх на місце.