«Чому ти не купиш моїм дітям комп’ютер? Вони ж твої племінники»

Моя сестра завжди себе почувала себе королевою. Всі їй була зобов’язанні. Все почалося ще з дитинства. Батьки завжди її любили більше від мене. Вони навіть цього не приховували. Деякий час я навіть думала, що мене удочерили. Навіть зараз я гадаю, що це хоча б пояснило, чому вони так по різному до нас ставилися…

Коли ми ходили до школи, то я завжди доношувала за нею одяг та інші речі. Якщо вона не виконувала домашнього завдання, то винуватили мене: «Чому ти не допомогла сестрі?» Батькам навіть було байдуже, що я навчалася у молодшому класі. І я вимушена була допомагати. Таким чином я випереджала своїх одноліток на цілий клас, адже щодня робила домашнє завдання за старшу сестру. Результатом стало те, що вона так й не склала іспитів для вступу до університету. Шкода, що мені не дозволили написати все замість неї. А ось я отримала безплатне місце. Й з того часу наші дороги розійшлися.

Сестра й далі залишилася сидіти на шиї у батьків, а я просто розцвіла у гуртожитку. Знайшла роботу, познайомилася з хлопцем, отримала диплом, гарну роботу, одружилася. Життя так й тішило мене. А ось сестра, окрім того, що двічі завагітніла та привела до батьків чоловіка неробу та двох невихованих дітей, більше нічим не могла похвалитися.

Саме через неї мені завжди було неприємно приїздити до батьків. Вона робила мене винною в усіх своїх нещастях. А нещодавно взагалі заявила, що я повинна купити її дітям комп’ютер. Адже я їх тітка. Для мене це була новина. «Чому ти не купиш моїм дітям комп’ютер? Вони ж твої племінники». Й уявіть собі не якийсь дешевий, а такий, якого я навіть собі не можу дозволити. Вони хочуть гратися в ігри. Хоча, чому я дивуюся. Як ще могла виховати своїх дітей моя сестра.