Чудовий чоловік, але п0сміховисько як син!

Останнім часом я зрозуміла, що мій брат зовсім не той, ким хоче здаватися. Після нашої розмови про те, що він не хоче допомагати рідним, у якому б важк0му становищі вони не опинилися, я зрозуміла, що не хочу більше з ним спілкуватися.

Розмова у нас ця трапилась не просто так. Склалось так, що рік тому у бабці був інсульт, вона зовсім не ходяча. Мама наша, як хороша донька, покинула роботу і почала її доглядати. Звісно, інколи вона має якийсь підробіток як швачка, але цих копійок вистачає лише бабусі на ліки. З ними живу і я, єдина, хто працює, і утримую нас трьох також я. Зарплата у мене середньостатистична, але цього мало, щоб оплатити комунальні послуги, забезпечити нас нормальною їжею і мати щось, щоб купити нову куртку чи домашні капці.

Жити мені з ними важко, я не можу собі дозволити нічого зайвого, але розумію, що покинути їх я також не можу. Ці двоє людей виховали мене, багато працювали та старалися, щоб у нас все було, коли батько нас покинув. Звісно, вони не могли забезпечити нас розкішним життям, інколи ми могли тиждень їсти гречку, але я знаю, що вони робили все можливе.

Мій брат переконаний, що я дурна, адже помагаю мамі. На його думку, якщо вона нам не дала хорошого рівня життя, то і ми не повинні їй зараз допомагати, нехай сама виплутується. При всіх цих словах, мій брат має високооплачувану роботу, завдяки якій купив уже дві квартири, машину та дачу. Щоразу вони приходять до нас з дружиною у дім і розповідають, як вони шикарно кудись полетіли чи покуштували дорогих страв, і при цьому він не може нам дати хоча б 500 гривень бабусі на ліки.

Коли ми з мамою наважились у нього попросити про допомогу, то він сказав нам, що ми самі винні у проблемах, адже могли б здати бабцю у якийсь дім для літніх людей і не хвилюватися. Ми з мамою колись думали про цей варіант, але, побувавши там, відкинули його, таких жахливих умов я ще ніколи у житті не бачила. Він знав цю історію, але все одно наполягав на своїй правоті.

Найсмішніше у цьому те, що кожен раз брат не забуває нагадати мені, що скоро мами та баби не стане, а, отже, ми з ним ділитимемо квартиру, віддавати він мені її не збирається, адже хоче дати все найкраще своїм дітям.

Що ви думаєте про таку поведінку сина та онука?