Олександр Федорович, колишній вiйcьковий, працював тепер у офісі. Він керував тут своїм відділом. На роботу його влаштував найкращий друг дитинства, коли вiйcькову частину, у якій cлужив Олександр, розформували. Михайло Павлович, його товариш, був директором цієї фірми. Хоч чоловік майже нічого не тямив у таємницях маркетингу, однак керувати він точно усіма вмів.
Якось Олександр Федорович сидів за комп’ютером та переглядав сайти. Раптом йому у вічі кинулося оголошення. На продаж виставлялася квартира його доньки! Та квартира, на яку він з дружиною витратив скільки коштів та сил!
Коли завдяки його старанням доходи у родині збільшилися, Олександр Федорович замислився про житло для єдиної доньки. Він був чоловіком суворого характеру, тому навряд чи б ужився з зятем, якби його донька привела жити до них. Та й хотілося, щоб Аліна своє власне житло мала, щоб ніхто не мав права її звідти вигнати.
Як доходи не збільшилися, та грошей на квартиру у місті все ж таки не вистачало. Тоді Михайло Павлович допоміг другу – дав йому позику на два роки. Підлеглий Олександра швидко знайшов для нього новобудову у передмісті.
Він прийшов насуплений додому після огляду недобудованої квартири і рішуче сказав дружині та Аліні:
– Так… Беремо трикімнатну квартиру у передмісті! Грошей не вистачає, але на перший внесок я кошти знайшов. Потім беремо ще кредит і будемо виплачувати ще років чотири. І на цей час затягуємо тісніше ремінці. А донька закінчує університет і зразу влаштовується на роботу, а не сидить у нас на шиї. Відсотки величезні. Але якщо ми витримаємо, то буде у Аліни щаслива молодість, а у нас – спокійна старість!
Батька підтримали. А потім почалися важкі кредитні будні:
– Тато, мені потрібна шубка, як у Машки! – до батька підбігла замріяна донька.
– Ще можна й у старому пальто доходити. Ми його лише два роки тому купили. Виглядає, як нове! – говорив старший по іпотеці.
Відміняли подорожі, доношували старий одяг – всі кошти йшли тепер на майбутнє житло. Навіть випереджували графік.
А потім, коли майже втягнулися, отримали спадок. У Олександра Федоровича помер батько, залишивши по собі хату. Те житло продали і таки змогли погасити кредит повністю.
Коли Аліна вийшла заміж, молоді люди в’їхали у її власну квартиру. Зробили там ремонт, облаштували меблями. Більшу частину грошей на це знову спромігся дати Олександр Федорович.
А тепер дивися: улюблена донька продає це житло. Зробила світлини у гарних ракурсах і виставила на продаж. Сон пропав. Навіть дружина, яка зазвичай була спокійною, не вгавала:
– Це ж треба! Мало того, що вони продають без нашого дозволу, то це й нам нічого не повідомили!
Від образи ставало обом погано фізично. Дружина принесла Олександру Федоровичу краплі від болю у серці.
Була перша година ночі. Нарешті заснули. Зранку викликали доньку з зятем до себе додому.
– Ми не збиралися тримати це у таємниці. Просто швидко розмістили оголошення. – заявила Аліна.
– Добре… Продасте… Що далі будете робити? – Олександр Федорович тримався гідно.
– За ці гроші купимо будинок. – і донька назвала ще більш далекий район.
– А ремонт? – запитала дружина, згадавши, як довго вони приводили до ладу те житло.
– Через рік-другий зробимо! – відповів зять.
– А де ви будете жити? У вас же двійко дітей! – скрикнув Олександр Федорович.
– Так з вами збиралися… – посміхнулася донька. – Чи ви не хочете нам допомогти?
Олександр Федорович хвилини дві мовчав. Потім, зібравшись з думками, відповів:
– А тепер послухайте мене, дітки! Ти, Аліно, пам’ятаєш, що я погано сплю. Прокидаюся від кожного звуку, а потім довго заснути не можу! Якщо я погано сплю, я не можу заробляти ті гроші, якими ти, дочко, досі користуєшся, до речі. Онуки не привчені до режиму абсолютно. Як ми будемо жити у таких умовах? Вшістьох? У двокімнатній квартирі? Ти про нас з матір’ю подумала? Якщо ні, то і ми не розуміємо тебе! Я не дозволю… Чуєш? Не дозволю продавати ту квартиру. Звісно, вона твоя по закону, але наша по справедливості! Побудуйте за свої гроші хоч якесь житло, а тоді будете ним розпоряджатися! А квартиру не смійте продавати!
Аліна з зятем пішли ображені, схиливши голови.
Після цього випадку Олександр Федорович перестав допомагати їм грошима. Він сказав дружині:
– Якщо любити та жаліти нас немає кому, то будемо це самі робити!
І таке рішення пішло усім на користь: діти швидше на ноги встали, бо вони більше не розраховували на батьківську допомогу, а навчилися розпоряджуватися заробленими власними коштами. А батьки, нарешті, почали жити для себе.
