Того разу вовчиця народила відразу трьох вовченят. Кожен з них був по-своєму красивим та унікальним, але, як говорить народна приказка, “у сім’ї не без виродка”. Серед красивих сірих вовченят народився один білий, що відразу викликав відразу у своєї матері. «Я не вірю, що ти мій син!» – промовила вона наостанок, залишивши його на самоті посеред лісу.
Дитинча не могло зрозуміти, чому його не любить власна мама, що ж він такого жахливого зробив, що його вигнали. Він не витримав цих думок й жалісно заскиглив.
Дворняга, що проходила поруч, раптово почула це й підійшла ближче. Зупинилась за кілька кроків від маленького цуценяти й запитала: «Ти загубився? Тобі допомогти знайти дорогу додому?»
– Немає у мене дому. Я непотрібний своїй родині, бо народився виродком. Я зганьбив сім’ю, і за те моя мама прогнала мене, – ледь відповіло маленьке вовченя.
Недовго думаючи, вона взяла вовченя до себе. У неї вже було кілька своїх цуценят, але вона вирішила, що й маленьке вовченя вони зможуть прийняти, як рідного брата, та й він їй великою ношею не стане, а згодом допомагати зможе.
З того моменту минуло вже багато часу, і маленьке вовченя перетворилось у красивого сильного вовка, що за своїми звичками більше нагадував все ж собак. Але було й те, що суттєво відрізняло його від братів-собак – він зовсім не вмів гавкати. Як не старався навчитися, та все це даремно було.
Його «мама» пишалась своїм сином та його досягненнями, нехай він і відрізнявся від інших її дітей та мав таке ж добре серце та був вірним своїй родині.
Недавно ледь не трапився у їхній сім’ї переворот, коли у їхній невеличкий двір прибіг великий сірий вовк, рідний брат нашого білого. Дворняга не знала, що й робити, бо була значно слабша за нього, тому просто намагалась захистити своїх дітей власним тілом.
– Навіщо ти прийшов? – розсердився білий вовк, рикнув на свого рідного брата, вийшовши перед мамою.
– Нам є з тобою про що поговорити. Ти знову ганьбиш нашу сім’ю. Спочатку це сталось при твоєму народженні, а вдруге, коли ти вирішив жити з цими «шавками»! Це не вчинок вовка!
– Ти навіть не уявляєш, як сильно помиляєшся, бо у мене немає іншої сім’ї, окрім тої, що стоїть позаду! Вони прийняли мене, як рідного і полюбили! Я зроблю все можливе, щоб не підвести їх та захистити від будь-кого!
– Що навіть проти рідного брата готовий піти? – посміхнувся зловісно вовк.
– Проти брата не піду, а проти тебе – так! Бо ти мені ніхто! Йди звідси, поки не стало гірше!
– Думаю, після того, що я тобі скажу, ти рушиш за мною
— І що ж ти мені скажеш?
– Мама пробачила тобі й готова прийняти тебе додому! – промовив сірий вовк й уважно поглянув позад білого, де дворняга жалібно заскиглила. Вона не хотіла його втрачати. Він був їй як рідний син!
– Схоже ти досі не зрозумів. Але мені немає, як «повертатися додому», бо я вже тут! А моя мама ніколи не злилась на мене й пробачати їй нічого! Можеш поглянути на неї, – промовив білий вовк, поглянувши на дворняжку. – Вона любить мене, довіряє мені та готова за мене життя віддати.
– Ти хочеш проміняти нашу маму, красиву вовчицю, на якусь «шавку»?
– Не смій так говорити про мою маму! Вона мене виростила у любові й турботі. Ніяких інших мам, окрім неї, я й знати не хочу! – рикнув білий вовк.
– Схоже, ти точно з глузду з’їхав! – крикнув сірий та швидко побіг геть, якомога далі від двору собак.
Тоді білий вовк підійшов до мами й потерся об її ніс.
– Мамо, дякую вам за все! Я так і не навчився гавкати, прошу, пробачте мені це!
– Сину, неважливо чи ти будеш гавкати. Для мене важливо, щоб твоє серце залишалось таким же світлим та благородним!
А що ви думаєте про цю історію?
