Вчора я випадково почула перепалку двох жінок, вона не залишила мене байдужою. Тема їхньої розмови була про виховання теперішніх часів і часів радянщини. Одна з них жалілася що батьки, з раннього дитинства змушувала її допомагати по господарству і піклуватися про молодших братів і сестер, фактично позбавивши її безтурботного дитинства.
Інша ж дама сказала, що це було нормою працьовитих батьків. У ту епоху такі обставини були звичним явищем. Очевидно, що батьки, як і більшість тоді, не могли дозволити собі допомогу по догляду за дітьми, особливо сім’я з середнім достатком, що мала більше як одну дитину.
При цьому перша жіночка почала жалітися, що також відвідувала музичну школу, відвідувала різні гуртки та брала активну участь у шкільних заходах, залишаючи мало часу для себе після для догляду за братами і сестрами.
Я згадала своє дитинство, те, що вони описують, було стандартною практикою. У звичайних сім’ях батьки працювали допізна, а дитячі садки працювали допізна. Природно, що старші брати і сестри піклувалися про молодших, коли це було можливо. У віці тринадцять років діти вже брали на себе дорослі обов’язки в сім’ї, такі як прання, приготування їжі, прибирання квартири і навіть похід в магазин за необхідними речами. Це було нормою для більшості дітей. І ні в кого не виникало ніяких запитань, ніхто з дітей не кричав, що порушують його права і зловживають його часом. Дійсно восьмирічна дитина могла легко забрати свого п’ятирічного брата чи сестру з дитячого садка, або що вона могла самостійно почистити і зварити картоплю. Я була старшою, але й ставилися до мене як до повноцінної дорослої людини.
Особисто я згодна з другою жіночкою, вважаю, що це було нормально. Нинішня ситуація повністю перевернута з ніг на голову. Зараз всі зайнялися гіперопікою своїх дітей, що призводить до того, що в двадцять років вони зовсім не зрілі і що саме головне без відповідальні.
Та кожне покоління проживає свої шляхи, у кожного свій досвід і помилки. Але найбільше, мені не подобається, що при обговоренні виховання і дитячих років, завжди звинувачують батьків. Це зараз навіть така мода, знайти того хто винен у зламаному дитинстві. А те що батьки з останніх сил тягли лямку, щоб нас забезпечити ніхто не пам’ятає. Навіщо ви розповідаєте про своїх батьків, щоб вас пожаліли? Мені наприклад більше жаль ваших батьків. Тим більше якщо ви зовсім дорослі, а отже можете самі собі зробити правильне життя.
